Два дослідними давнини готують справжню інформаційну бомбу. Вони стверджують, що торкнулися істини, яка може перевернути всі наші уявлення про походження й розвиток слов'янського світу. Відкинувши наукові догмати, рівненські пошуковці архітектор Валентин Дем'янов та геофізик Олексій Андрєєв спілкуються з ІНШИМ світом...
А СПОЧАТКУ БУЛО...
Коли в березні минулого року автори книги "Велич Дулібії. Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)" повідали на всю Україну про результати досліджень на теренах Рівненщини, наукова знать неабияк зніяковіла. Ще б пак - за допомогою геофізичних методів Дем'янов та Андреєв спочатку припустили, а потім довели, що давнє місто, частину території якого нині обіймає Рівне, називалося Суренж (з давньослов'янської - "Сонячне місто") і було столицею слов'янської держави-імперії. Мало того, дослідники вказали дату заснування волинської столиці - 120 рік. Як переконують дослідники, навколо Суренжа було ядро держави - Волинь-Артанія. Зовнішнє коло міст-форпостів, зв'язаних між собою, сягало 800 кілометрів: Костопіль, Гоща, Острог, Шумськ, Кременець, Броди, Берестечко, Ківерці. Сама держава виникла з союзу чотирьох племен і мала назву Дулібія-Рось. "Дулібія" означає "кулак" (по-слов'янському - "дуля"), а ентузіасти-дослідники трактують це як "союз". Звідси й назва місцевого населення: дуліби, або ж роси. Великі князі Суренжа керували всім слов'янським світом, допоки наприкінці VIII - на початку IX століть через епідемії чуми місто не зникло з лиця землі. За наказом волхвів (ворожбитів) Суренж спалили, і через суворе обмеження доступу понад триста років там ніхто масово не заселявся. Відтак місцину назвали Ра-вне, тобто "Сонце, що зайшло" й водночас "Сонце, яке ще має зійти".
Маячня, скажете? І я відразу не повірила. Та й самі вчені були обережними в оцінках. Зважте лишень: за допомогою біолокаційної методи, своєрідного рентгену землі, де приладом є сама людина, вони змогли знайти контакт з нашим прасвітом, який нараховує 25 тисячоліть!
ШМАТ ІСТОРІЇ – ПІД БУЛЬДОЗЕРОМ
- Оператор-біолокатор має чітко уявляти те, що він шукає, - розповідає Олексій Андреєв, геофізик, геолог за фахом, головний інженер КП "Рівненський архітектурно-будівельний нагляд". — Інакше він просто нічого не побачить. Якось під час чергових геофізичних робіт, відчувши незрозумілі підземні об'єкти, я налаштував, запрограмував себе на параметри "підземні ходи" та "фундаменти". І - о, диво! - виявив неймовірні речі: під землею була розгалужена на сотні метрів структура фундаментів. Біолокація вказувала на великі розміри колишньої споруди: приблизно 200 на 250 метрів.
- У 60-70-х роках в Україні застосовували методи геофізики, - стверджує Валентин Дем'янов, керівник Центру геофізичних та історичних досліджень "Рівне-Суренж". - Тоді був колосальний прорив: знайшли трипільські міста. І ні в кого використання геофізичних методів сумнівів не викликало. А згодом вони чомусь пішли у небуття. На жаль, констатує пан Дем'янов, рівненські археологи, як і більшість їхніх колег в Україні, за останні десятиліття зупинилися на старих методах – вибіркового точкового шурфування. Картина виглядає так: на великій території, скажімо, гектарі (100x100м) роблять один-два шурфи (вертикальний або похилий вріз углиб землі. - Авт). Добре, якщо археолог натрапить на щось цікаве й важливе. А якщо ні? Тоді під бульдозером може загинути цілий шмат історії.
- З таким фактом,- продовжує дослідник, - ми зіштовхнулися у Рівному, коли на вулиці Соборній будівельники готувалися робити підземний простір. Археологи оглянули, зробивши кілька шурфів, ні на що цінне не натрапили і дали дозвіл. Під екскаватор потрапили цікаві речі. Робітники їх або викидали, або забирали собі. А якби вони довірилися геофізичним методам, то детальне обстеження за короткий час показало б усі глибинні таємниці.
Тоді на Соборній будівельники випадково розкопали залишки давньої стіни. Як виявилося пізніше, це була тільки її частина, бо вона тягнеться дугою під обласною бібліотекою, через площу Короленка й аж до пам'ятника Олеко Дундичу, що у парку Тараса Шевченка. Відомі історичні джерела ніякої підказки не давали. І лише після наполегливого біолокаційного сканування глибин землі Валентин та Олексій дійшли висновку, що на місці Рівного свого часу було велике місто, а з огляду на його масштаб, це була столиця потужного слов'янського утворення.
ЛЮДИНА МОЖЕ, АЛЕ НЕ ХОЧЕ
Недовіру до геофізичних методів, що їх застосовують у дослідженнях Валентин та Олексій, можна описати приблизно так: ми не віримо у те, чого не бачимо і не відчуваємо.
- Якби ще років п'ятдесят тому вам сказали, що розмовлятимете телефоном без дротів, - жартує пан Дем'янов, - то ви у таку маячню, звісно, не повірили б. Але ж нині мобільними телефонами вже нікого не здивуєш. Те саме можна сказати й про всілякі види опромінення. Усі знають, що, коли довго сидіти перед телевізором чи монітором комп'ютера, можна хапнути певну дозу опромінення. Але ж воно - невидиме! Втім організм відчуває його вплив. Так-от, рівненські пошуковці переконані: якщо розвивати в собі здатність відчувати, то можна вловлювати набагато тонші випромінювання. Ще в сиву давнину слов'яни вміли користуватися цим даром. Одні місця вони визначали лише для зведення церков, інші -для будівництва житла, а на так звані лихі місця людина й кроку не ступала, бо вловлювала сигнал: там територія хвороб і смерті.
Тому ні в самих пошуках, ні в методах Валентина й Олексія нічого нового і дивного немає, вони лише намагаються відтворити знання давніх слов'ян, якими останні володіли півтори-дві тисячі років тому.
ПРОТИСТОЯННЯ – НАУКА І ВІРА
За словами Валентина Дем'янова, нині у світі спостерігають цікавий феномен - люди, які вивчають точні науки, підійшли до того, що змогли "намацати" енергоінформаційні системи, що підвищують фактор духовності, віри. Наприклад, російські академіки Акімов, Шипов та Козирев дійшли таких висновків: енергоінформаційні системи керують матеріальним світом. Зокрема, один із згаданих учених, астрофізик Микола Козирев (нині покійний), зміг лабораторно довести, що час - величина нестала. А його експерименти засвідчили, що реконструкція події минулого цілком можлива, зрештою, як і точне передбачення події, що станеться в майбутньому. Його винахід, названий "Дзеркалом Козирева", зчинив справжній фурор у науковому світі, оскільки перекреслив канони фізики й астрономії. Один із російських тележурналістів, який брав участь в експерименті, розповів речі, що шокують: "Самі собою дзеркала — залізяки, їхні унікальні властивості проявляються тільки через людей. Особисто я за весь час перебування там нічого не бачив. Але багато чого відчував. Наприклад, те, що дзеркала забирають енергію. Ще вони відкривають просторово-часовий канал, але не всім. Мені він відкрився на два місяці впродовж експерименту. Як пізніше дізнався, це був канал переходу в 49 світів. Вихід у всі ці світи - через Шамбалу (з буддист. - "чудесна земля"), яка певним чином була контрольно-пропускним пунктом у невідоме. Коли входиш у задзеркалля, відчуття особливі – ніби переступаєш якийсь кордон, після якого реальний світ за дзеркалами здається ілюзорним. За 35 сеансів я побував у всіх 49 світах. Саме перебування в цьому просторі уже якось змінює тебе. Ці зміни не зовнішні, а внутрішні, глибинні, які годі описати".
Сьогодні Валентин Дем'янов та Олексій Андреєв у дослідженнях керуються найголовнішим, на їхню думку, запитанням: що було на початках утворення слов'янського світу, його серця -Великої Волині, яка нині охоплює території Рівненської та Волинської областей, частину Львівської, половину Тернопільської, Хмельницької, Житомирської, частково землі Білорусі та Польщі. Результати пошуковці наразі тримають у великій таємниці, бо дуже ретельно й наполегливо готують до виходу у світ наступну книгу - нову інформаційну бомбу.
