Двоє «технарів» із Рівного, один за фахом архітектор, другий - геофізик, вирішили заглянути у запаморочливу глибінь нашої праісторії. Часові рамки їхніх зацікавлень — приблизно двадцять п'ять тисячоліть. Підкреслюю: не століть, тисячоліть! І зробили це біолокаційною рамкою, чи точніш — за допомогою методу біолокації. Та спираючись, як вони пишуть, на інші різноманітні фактори географічні, історичні, космогонічні, теологічні.

Два аматори, ентузіасти замахнулись на те, що до них не робив ніхто з титулованих професійних істориків чи археологів: дослідити нашу праісторію на основі своїх пошуків та відкриттів і підсумувати результати досліджень у солідній, на чверть тисячі сторінок книжці, де воні викладають своє бачення, де, крім тексту, за допомогою карг, схем, таблиць, фотографій, ілюстрацій викладають минувшину слов'ян, дулібів-росів, укрів - із XXV тисячоліття до нашої ери — до II тисячоліття нашої ери. Не більше, не менше. Книга називається «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)».

Та головне, що вони відкрили місто, про яке ніхто з істориків, археологів, взагалі науковців лосі не чув і не знав. Суренж — місто Сонця... Дослівно «зоря Сонця нині живуща». Населений пункт на території сучасного міста Рівне па тодішній річці Волинь (нині Устя). Столиця держави Дулібія-Рось з 250 по 832-й р. н. с, створена за планом волхвів. Місто мало 5 кілець оборонних мурів та 5 замків. Всередині було 12 храмів Сонця, вічове місце Воля та ще християнський храм і мечеть. Налічувало в свої кращі часи (VII ст. н. є.) до 120 тисяч мешканців. Мало великий порт па річці Горинь, де «гніздилося» до 4-5 тис. бойових кораблів-чайок. Ось таку інформацію видали нам у згаданій книжці два рівненці.

Дух захоплює, чи не так? Подія вражаюча, приголомшлива, шокуюча. І, а другого боку, насторожує. Як це аматори насмілилися вторгнутися туди, де, як мовиться, не ступала нога, та й не сягнула думка професіоналів? А з другого боку, маємо аналоги в історії: непрофесіонал Генріх Шліман, попри скептицизм, керуючись у своїй роботі таким ненауковим і взагалі, на думку профі, несерйозним інструментом, як прадавні міфи, відкрив древню Трою... Тож аналоги, як бачимо, у світі були. Але про все це попи рядку.

Інформація... із Космосу

Передусім мене, як і багатьох читачів, цікавить, як це можна, не маючи з тих запаморочливо давніх часів ні писемних згадок, ні археологічних свідчень (ми традиційно зникли здебільшого тільки до цих двох джерел інформації), не маючи ніяких документальних підтверджень, жодних довідок з підписами й печатками, що справді такі-то події були в такі-то часи —можна встановити якісь історичні факти.

Чудять автори - скаже чимало хто із скептиків чи просто сучасних тверезо мислячих людей, навіть учених, вихованих традиційно/на заштампованій, заскорузлій, вульгарно-матеріалістичній методології. Та й навіть серйозному вченому, з найточнішими сучасними приладами, академічному аналітикові все це важко збагнути й сприйняти всерйоз.

Так само-як сучасна європейська медицина досі не може пояснити й збагнути і до кіпця визнати існування екстрасенсів, ясновидців, астрологів, а вони ж таки є, їхніми послугами офіційно чи тайкома користуються і самі медики, й державні мужі та діячі в різних країнах - навіть найвищого рангу... їх вивчають і таємно впроваджують їхні набутки в життя різного роду і в різних країнах спецслужби.

А як бути з релігією, з пророцтвами, що були задовго до якихось історичних подій і таки справдилися? Та візьміть хоча б ту зірку Полин... І таких прикладів чимало. Не переконав? Звичайно, ні. Ми ж прагматики, не повіримо, поки не помацаємо. Тож повернемось до науки. До викладених у книжці аргументів і пояснень методів досліджень. Повернемось до конкретики.

Та ще трохи авторських розумувань. Що таке, скажіть мені, доля? Випадковість чи закономірність? Те, що ми з'являємося на світ. Що живемо так чи інакше. Випадково начебто знайомимося. Одружуємося. У більшості випадків — виховуємо дітей, бавимо онуків. Працюємо, чогось досягаємо — чи так процвиндрюємо життя невдахами. Врешті, вмираємо. І от що, знову ж таки, цікаво: нерідко якась циганка, чи ворожбит, чи ясновидець, якийсь там дідусь чи бабуся, або й сучасні вже провидці —кожен з нас, мабуть, зустрічався з такими випадками чи просто чув від родичів, друзів, знайомих — вгадували абсолютно точно: чи про якісь серйозні зміни в житті, чи про хворобу, чи про події, пов'язані з рідними, близькими десь за тридев'ять земель, чи й навіть про смерть. І збувалося те на диво точно... Автори книжки не ворожбити і не екстрасенси. Вони люди сучасні, прагматичні і раціональні. Але не вульгарні матеріалісти з дубовою психологією.

І треба ж так статися, щоб їхні долі зійшлись... Що це, випадковість? Не думаю. Начебто далекі одна від одної професії — архітектор і геофізик. Хто б міг подумати, що ці дві спеціальності — мало не ідеальний тандем для саме таких тонких досліджень, такої методики, яка традиціоналістам-археологам, мабуть, і не спадала на гадку. Олексій Андрєєв, хоч і з інженерною, технічною освітою, але цікавився не лише суто своїм вузьким фахом, у роботі користувався допоміжним і, як переконався, ефективним методом біолокації. А результати своїх досліджень, а то й на початку маленьких відкриттів, перевіряв сам та його колеги геофізичними приладами. Тобто науково визнаними об'єктивними методами. Результати, як правило, збігалися! Ця природна здатність і нетрадиційна біолокаційна методика допомагали йому в роботі, він почав таким чином знаходити, відкривати невидимі з поверхні об'єкти — якісь геологічні порушення, заглиблені інженерні мережі чи підземні води, залишки древніх фундаментів.

Наночатку він не дуже ті свої здібності афішував —будуть кепкувати, сміятися, вважати диваком. Пішов найправильнішим шляхом: пізнай самого себе. Що це таке? Звідки це в нього? Природні здібності? Божий дар? Якісь космічні інформаційні потоки, які він може зчитувати, як надчутливий біоприлад? Яснобачення, талант провидіння?

Почав цікавитися тонкими матеріями, вищими енергіями. Став, зрештою, вивчати Агні йогу — ця методика не вважалася навітьу нас, в радянські часи шарлатанством, йогу вважали серйозною справою, її вивчали і в примітивній формі, у першу чергу на рівні фізичних вправ, порівняно широко застосовували в житті.

Згодом зрозумів: «біолокація вимагає від оператора-біолокатора чіткого уявлення про те, що він шукає. Інакше біолокатор просто нічого не побачить. Це цілеспрямований «рентген» землі за заданими параметрами, де приладом є сама людина».

Тож коли при виконанні чергових геофізичних робіт, виявивши чи скоріше відчувши якісь незрозумілі підземні об'єкти, налаштував, запрограмував себе на параметри «підземні ходи» та «фундаменти», — виявив незрозумілі і неймовірні речі. Під землею була розгалужена на сотні метрів структура фундаментів. Біолокація вказувала великі розміри колишньої споруди: приблизно 200 на 250 метрів.

Історики, музейні працівники нічого пояснити не могли —в означену наукою осяжну нам історичну добу нічого подібного тут не було. Згодом виявилось, що подібних підземних структур на території Рівного є чимало. Хто і коли те все будував? Космічні пришельці? Наші пращури? Якісь інші народи або цивілізації?..

Не знаю, хто з них на кого вийшов, але щаслива доля, щасливий випадок чи знову таки космічна закономірність звела Олексія Андрєєва з архітектором Валентином Дем'яновим, котрий, як самі розумієте, дещо тямив у підземних комунікаціях. Бо, крім усього іншого, з дитинства цікавився ще й історією, особливо далекою, слов'янської доби, бо знаходив не раз якісь черепки, різні старовинні предмети в час дитячих мандрівок та ігор.

Порадившись із місцевими музейниками, дійшли разом висновку: вочевидь, тут таки було в доісторичні часи, принаймні в першій половині нашого тисячоліття, велике, потужне місто, яке своїми розмірами виходило за межі сучасного обласного центру. Як мовиться, голова пухла від роздумів і здогадів. Що це за місто, досі не відоме історії? Чому воно невідоме? Як воно звалось? Що за люди тут жили? Чиєю столицею воно було? Ким і коли зруйноване, що по ньому не лишилося й згадки? І головне: чи можна відтворити його історію, час становлення, розвитку й зникнення? Вже були біолокаційні схеми різних підземних структур: контури оборонних стін, підземних ходів, місцезнаходження давніх храмів, замків... Одне слово, були численні, як ми кажемо, німі свідки минувшини.

Коли каміння говорило...

І тут виникла ідея: а чи не можна примусити, чи «попросити» їх, цих німих свідків, заговорити... Адже, як тлумачать у книжці дослідники, з точки зору науки біолокація — «це спілкування оператора-людини (він виконує роль підсилювача) за допомогою рамки-антени з інформаційним полем».

А що таке інформаційне поле? Воно, як знову ж таки твердить сучасна наука, пронизує весь Всесвіт і має дві структури: ліво-закручену й правозакручену. Про торсійні поля ми вже чули — ними теж здавна цікавляться і займаються українські вчені. Отож «Тороїдальне інформаційне поле, — розтлумачують нам у книзі автори, — несе всю інформацію про Всесвіт і про кожен предмет, кожну дію в ньому... Тороїдальність визначає закручену структуру людської ДНК, напрям руху частинок у вихорах води і повітря, в русі космічних об'єктів. Тороїдальне інформаційне поле є тонкою структурою, безконечним і все об’ємним джерелом інформації з історії Всесвіту, Землі, людства, основою світобудови».

І виникло в дослідників таке каверзне запитання: якщо це інформаційне поле «висвічує» невидимі підземні об'єкти, які шукає біолокатор, то чи не можна скапувати з нього й іншу інформацію, інші знання, зокрема й історичні? Адже, мізкували вони, «принцип накопичення даних інформаційним полем не повинен суттєво відрізнятись для фундаментів чи підземних об'єктів та, наприклад, для предметів надземних, космічних, а також пов'язаних з ними подій? Такий принцип повинен мати універсальне начало як для запису подій в часі, так і чітко стосуватися місця подій і бути однією з основ світобудови».

Стали перевіряти свої припущення за реакцією рамки на системні, чіткі запитання. Рамка тоді мала б відповідати «так» чи «ні». Або: «запитання незрозуміле», «запитання неправильне». Запитання були сформульовані аналітиком (В. Дем'янов), далі опрацьовані, поставлені біолокаційній рамці оператором (О. Андрєєв). І метод почав працювати! Зі скрипом, вдосконалюючи блоки запитань, звужуючи їх діапазон аж до однозначних «так» чи «ні», рамка «заговорила»!

Звичайно, спочатку було досить важко йти таким заново відкритим невторованим шляхом — намацувати, як ото сліпий паличкою, правильний шлях. Хоча найважче, зізнаються автори, було переборювати сучасні історичні стереотипи, обмеженість наших поглядів на історичний процес, ідеологічні штампи, закорінений вже у нашій підсвідомості вульгарний матеріалізм; оте півстолітнє, навіть у Західній Україні, зомбування наших мізків лише матеріалістичним баченням світу.

І, мабуть, основне, що відкрили в цій праці для себе дослідники. Варто цю думку за-цитувати повністю:

«З часом зрозуміли, що в основі світобудови лежить польова структура з принципами право- та лівозакручених полів (спіралі), що дозволяє стискувати поля й інформацію та матеріалізувати (згущувати) їх, творити з хаосу полів Всесвіт, зірки, планети, все інше. І в цьому відношенні Святе Письмо достовірно описує народження цього світу за помислом Божим».

Оцей безконечний і безперервний процес творення світу, — факти, події, матеріальні речі, послідовність цього процесу творення, який називаємо життям, всю історію сущих в цьому житті діянь, речей та предметів записано інформаційним полем. Більше того: її, ту історію, можна зчитувати, сканувати!

Той процес зчитування можна здійснити, кажуть дослідники, «шляхом моделювання подій у формі запитань, суджень, рисунків, схем, карт». А на картах, скажімо, можна відтворити межі розселень, місця і час подій тощо. Це своє відкриття автори назвали методом сканування всесвітнього інформаційного поля. У християнстві, кажуть вони, це контакт зі Святим Духом.

Зрештою, якщо вдуматись, у їхньому відкритті, їхньому твердженні нема нічого дивного. Адже йоги, так скажемо, найвищої кваліфікації, тобто одиниці з них, вибрані, знаємо з літератури виходять на контакт із Космосом. Біблейні пророцтва - то, очевидно, одкровення того ж роду: тодішні пророки й провидці брали, чи зчитували, чи сканували, як говорити сучасною термінологією, інформацію від Всесвітнього інформаційного поля, тобто від Творця.

Звичайно, це дуже спрощене тлумачення, але воно, сподіваюсь, дає можливість зрозуміти хід пошуків і думок першовідкривачів потужної волинської прадержави.

Мабуть, для більшої ясності варто ще й наголосити на тому, що провидцями і пророками, та й просто ясновидцями були люди тільки з чистими і світлими думками, були це праведники, подібні до тих, що покояться в Київській лаврі: їхнє життя, їх діяння, їх навіть збережені до наших часів мощі, що дають очищення і зцілення, теж здаються для більшості а нас, виховуваних у безбожництві чимось неймовірним,

проте підтвердженим сучасною офіційною наукою.

Тому й автори книжок застерігають: «Біолокацією без шкоди для здоров'я може займатися лише людина з чистими помислами, з любов'ю до Бога, що не використовує методику для матеріальної вигоди, на шкоду іншим чи для загрози життю людей. Інакше вона буде швидко покарана самим Всесвітнім інформаційним полем як вмістилищем чистих, світлих знань, вмістилищем духовних начал...» Віруючим людям тут простіше: вони розуміють це як відплату за гріх, як те, що називається Божа кара...

І ще одне. Автори справедливо не вважають усе викладене в книзі (а тут колосальний фактичний матеріал) істиною в останній інстанції. «Можливі недоліки книжки, — пишуть дослідники, —похибки та помилки ми відносимо тільки до обмеженості наших знань, слабкого розуміння нами певних процесів, природної людської обмеженості. Тому з вдячністю сприймемо об'єктивні доповнення та поправки до книжки від тих, хто освоїть метод сканування інформаційного поля та застосує його в науці».

Вони першопрохідці. І їхня колосальна праця, що нею мав би займатися солідний науково-дослідний центр, ясна річ, є скоріше начерком, ескізом до нашої прадавньої історії. Чистовик — у Господа Бога...

Не помиляється, хто не працює. А Валентин та Олексій працюють далі: готують другу книжку. Мабуть, вона буде не менш дивовижною за інформацією. І не менш читабельною — це свого роду захоплюючий документальний детектив з карколомними, фантастичними, але водночас невигаданими історичними сюжетами із запаморочливої давнини нашої рідної історії.