Духовно-просвітницька ідея – як стрижень, духовний, ідеологічний каркас древньослов’янської спільноти, що бере свої початки від древнього вчення вчителів-будителів, діяльність яких відбувалась на землях між Балтійським та Чорним морями 70-30 тисяч років тому на межі двох цивілізаційних світів (арійського та теренського).
В основі древнього вчення – непорушний космічний закон світобудови, що існує поза волею людини та її розуміння світу. Закон, який вчителі-будителі від імені Творця мали донести до людства. Волхви-укри, як учні вчителів-будителів, мали просвітити людство (тобто зробити своїх учнів росами-русами, просвітленими).
Волхвізм – древньослов’янський надрелігійний світогляд, що виник в ХХІ тис. до н. е. на Тибеті (в Загір’ї), куди переселились європейські вчителі-будителі та їх учні, і де вони провадили просвітництво на основі древнього космічного вчення.
Світогляд, який розвивався і поширювався просторами Євразії на протязі 22 тисяч років і носіями якого була частина європейських венедів на чолі волхів-укрів. Світогляд, що поширювався в суспільство через спеціально створену волхвами релігію – язичництво (дослівно «слово Боже»).
Світогляд, що пропагував істинні знання про енерго-польову структуру всього сущого в Космосі, про єдність Всесвіту на рівні право– та лівозакручених інформаційних полів, що несуть інформацію про все суще у Всесвіті в будь-який час. Світогляд, що пояснює процес творення матеріального світу, через згущення енергетичних інформаційних полів, через постійний зв'язок з Творцем (духовним світом).
Волхви-укри – носії волхвізму, енергетично обдаровані люди, що планомірно розвивали свої здібності, вроджені задатки, свій зв'язок з Космосом та Творцем. Ідейні керівники мандрівних венедів (слов’ян). Слово волхви – дослівно означає «волю (Бога) хвалящі», а слово укри – «укрощающі (народ)». Складали керівну трійцю чи Троянь, символом якої був тризуб. Духовне наставництво (просвітлення) здійснювали через жреців (священників), а державне керівництво провадили через великих князів (маджаків, бусів). Просвітили мандрівних венедів назвавши їх росами (просвітленими). Ці ж мандрівні венеди пізніше стали зватись слов’янами, від імені одного з перших волхвів (волхвиці-берегині) Матері Слави.
Мандри слов’ян – тисячолітній рух частини венедів, далі слов’ян, керованих волхвами. Група венедів з території післяльодовикової Європи (територія Волині) в ХХІІ тис. до н. е. рушила на схід та осіла в Загір’ї. Отримавши просвітлення уже як слов’яни-роси (просвітлені), в ХV тис. до н. е. рушила на захід. Виконувала місію просвітництва в Прикаспії, на Кавказі, Межеріччі, Анатолії, Балканах, Причорномор’ї. Ставила за мету відтворення духовної рівноваги людства на землях між Балтійським і Чорним морем, там де колись діяли вчителі-будителі. Місійною діяльністю в Причорномор’ї займалась з VII-IV тис. до н. е. ще перебуваючи в Межиріччі. В Європі з’явилась в VI ст. до н. е. та осіли на Дунаї, а далі в Карпатах і на Волині.
Дуліби – вони ж роси, слов’яни, карпи. Учасники слов’янського дулібського союзу в Карпатах, власне слов’яни тієї пори. Дослівно – союзники («дуля» – кулак, союз). Засновники держави Дулібії Рось (Артанії) на землях Волині в І ст.. н. е. В карпатський період складались з чотирьох загонів-племен: сіверян, полян, деревлян, кривичів. Керівне ядро слов’ян, що існувало до VІІІ-ІХ ст. н. е. Після зникнення Дулібії Рось ядро розпалось на племена.
Рось – Артанія (Свята), Волинь-Артанія, Дулібія Рось, Свята Русь. Перша і єдина древньослов’янська держава на теренах Європи, що була заснована дулібами на Волині. Столицею її було місто Суренж (Cонячний) на місці якого виникло м. Рівне. Керувалось волхвами – украми (верховна влада), виборними, через віче, князями (виконавча влада), жрецями (духовенство та військова гвардія). Існувала з 50 р. н. е. до 832 р. н. е., коли остаточно розпалась та дала початки багатьом слов’янським державам і князівствам, в тому числі Київській Русі.
Суренж – столиця Дулібії Рось з 250 р. н. е. до 832 р. н. е. Вона ж Арта (Свята), Біле місто, Груньгрод, Метрополіс, Антополь і інше. Почала будуватись в 120 р. н. е. за технологіями близькими до азійських та шумеро-вавілонських (сирцева цегла, глина, грунт, камінь) з елементами дерев’яної архітектури. Місто, що зазнало декількох епідемій чуми в VIII-IX ст. н. е. Було оточено колом міст (Русколанню), які пізніше стали культурними центрами Волині (Остріг, Кременець, Броди, Костопіль та ін.). Через проблеми в державі місто знищено власними силами дулібів за наказом волхвів (821-832 роки н. е.).
Україна – вона ж Волховія. Земля, де правлять волхви-укри (Троянь). Звалась також землями Трояні. В І-ІХ ст. н. е. фактично Дулібія Рось. В часи Київської Русі, землі де збереглися волхвівські традиції (вічова виборність князів, язичеські вірування і т. п.). В волхвізмі - це центральна зона між Чорним та Балтійським морями, яка має нести функцію стабільності на Землі та на межі двох цивілізаційних світів (арійського і теренського), зона діяльності перших вчителів-будителів, а далі волхвів.
Підземна урбаністика – спосіб збереження древніми народами, в тому числі слов’янами, цивілізаційних надбань та знань в штучних печерах (ходах-тунелях) та спеціальних підземних інформаційних центрах на великій глибині, доступ до яких здійснювався через колодязі. Застосовувалась в Суренжі, Дулібії Рось та інших місцях. Через існування такого способу збереження найвищих цінностей держави, важливих поховань (мощей визначних предків в спеціальних пантеонах), виникла проблема утаємниченості знань про древніх слов’ян, волхвізм, слов’янські реліквії.
Проблема пошуків – має два основні питання. Перше – це реконструкція основ древнього космічного вчення і волхвізму, як каркасу древньослов’янської надрелігійної ідеології. Друга – це застосування неруйнівних, технічно сучасних археологічних пошуків підземної урбаністики з застосуванням георадарів, іншої техніки, та точкове, шанобливе проникнення в зону цієї урбаністики без її руйнування.
Проблема цивілізаційного поступу – в нашому суспільстві проблема шляху до мети, яку древні слов’яни визначали як шлях до знань (світобудови), як шлях любові (до Бога), а звідси усунення причин нестабільності, передбачення та запобігання людством планетарних катастроф, що актуально нині. Відновлення зв’язку часів, зв’язку цивілізацій, зв’язку з Космосом і Творцем, того зв’язку яким володіли древні народи, і який, через нерозсудливі дії, втратили.
