2004 рік видався цікавим на різні знахідки. Вони не планувались і не шукались цілеспрямовано, вони прийшли, на наше переконання, з волі вищих сил.
Один з авторів цієї книги, Олексій Андрєєв, геофізик та геолог за фахом, ніколи глибоко не цікавився історією. Він, людина інженерної спеціалізації, мав інтерес до різних методів поліпшення своєї роботи, її прискорення, і тому час від часу користувався своєю природною здібністю до біолокації. Вона допомагала йому в роботі при знаходженні геологічних порушень, підземних інженерних мереж, потоків вод, залишків фундаментів. Результати він та його колеги перевіряли геофізичними приладами, тобто суто науково визнаними об'єктивними методами. Це прискорювало роботу і з часом у Олексія виробилась висока чутливість до біолокації та знаходження невидимих на поверхні об'єктів. Він ніколи не афішував цих своїх здібностей, щоб не здаватися диваком. Проте почав активно цікавитись агні йогою, вищими енергіями, щоб пояснити такі здібності передусім самому собі.
Слід зауважити, що біолокація вимагає від оператора-біолокатора чіткого уявлення про те, що він шукає. Інакше біолокатор просто нічого не побачить. Це цілеспрямований "рентген" землі за заданими параметрами, де приладом є сама людина.
Цікаві події не примусили довго себе чекати. Налаштування на параметр "підземні ходи" та "фундаменти" при черговому виконанні геофізичного завдання в центрі м. Рівне по вул. Драгоманова, біля старого бетонного бункера, дали результати, які здивували самого Олексія. Вимальовувалась розгалужена, на сотні метрів, структура фундаментів, там, де їх просто не повинно бути! Наявність цегляних та глиняних фундаментів підтвердило і точкове буріння, зроблене недалеко від бункера, що було відображено у звіті про результати роботи.
Звідки взялись тут такі фундаменти? Жодних пояснень не отримав Олексій від працівників краєзнавчого музею. Бо, за історичними даними, як підтвердила науковий співробітник музею Тетяна Бикова, нічого грандіозного в історичну добу Рівного тут не було. Біолокація вказувала на розміри споруди — приблизно 200х250м. Здивували і форми наріжних, середніх, на плані, підземних фундаментів-структур. Вони були сегментні, квадратні, складної форми (додаток 1, рис.1, стор.131).
Зосередивши свою увагу на подібних знахідках, під кінець 2004 року Андрєєв разом з Биковою виявили, що таких структур і аналогічних їм на території Рівного багато. Що це? Коли і хто їх збудував? Чому вони виходять за межі середньовічного Рівного?
Відбулась розмова Олексія Андрєєва з Валентином Дем'яновим, який, на його думку, міг би дещо пояснити, виходячи з нетрадиційного погляду останнього на історію, та щирого захоплення слов'янською добою. Здогадки у останнього з'явились швидко. Поспілкувавшись із Биковою, яка підтвердила наявність знахідок слов'янських древностей V—VI ст. ст. на території Рівного і навколо нього, після тривалих дискусій і суперечок дійшли висновку, що на цьому місці очевидно було якесь велике місто, можливо, враховуючи масштаб, навіть столиця потужного слов'янського утворення.
Підтвердження стали з'являтись вже незабаром. При прокладанні тепломережі в районі вул. Драгоманова напередодні 2005 року було відкрито фрагменти дивних фундаментів, на які звернув увагу Андрєєв, і які було оглянуто та сфотографовано. Про це проінформували міського голову Рівного, головного архітектора міста та краєзнавчий музей. Традиційно такі фундаменти вважаються залишками не надто давніх приватних будівель та з відомих причин (затримка будівництва) будівельниками та працівниками служб інженерних мереж ігноруються. Спроба оцінити виявлену інформацію шляхом застосування відомих історичних джерел нічого не дала. А надія на значні планові археологічні пошуки вимагала б чіткої аргументації, великої кількості фактичного матеріалу, часу та очікування гіпотетичних коштів. Це все виглядало б для наукового світу як примітивне дивацтво. Згадується письмова негативна (є лист-відповідь) позиція відомого науковця-історика, на звернення до нього Валентина Дем'янова на початку 90-х років ХХ століття стосовно "Влесової книги" та необхідності її вивчення.
Після гарячих дискусій вирішили накопичувати історичний матеріал: виявляти літературні джерела, шукати на місцевості ознаки древніх структур, аналізувати рельєф, опитувати старих будівельників, досліджувати котловани новобудов, траншеї під мережі, фотографувати їх, аналізувати топоніміку навколишніх сіл і міст та назви районів міста Рівного, гідроніми. Якщо тут існувало велике древнє місто, то якимось чином воно повинно було себе виявити. Чому воно нам не відоме? Воно було знищене? Як воно звалось? Чиєю столицею воно було? Якою територією воно керувало? Чи про нього знав світ? Чи можна відтворити його історію і оцінити історичне значення?
Швидко накопичувались різноманітні дані: карти місцевості, схеми міста, історичні відомості, фото цікавих місць, моделі рельєфу місцевості, а найголовніше — біолокаційні схеми різних структур: контури оборонних стін, підземних ходів, місця розташування замків, храмів. Останнє потребувало глибокого аналізу і оцінки. Матеріал повинен був "заговорити", а для цього потрібен був метод "озвучення", метод аналізу, перевірки, метод подальшого цілеспрямованого пошуку, метод отримання істинних знань (додаток 1, рис. 2—7, стор.131—134).
