Зустрівшись із невідомим, не володіючи методом сканування інформаційного поля, ми відчували, що об'єкт досліджень дуже великий і складний. З огляду на стан історичних досліджень у галузі слов'янської історії та історії Східної, Центральної Європи, завдання пошуків здавались непосильними.
Проте подальші розвідки, поява методу переконали нас у необхідності дивитись на історичний процес ширше і глибше, вивчати його рушійні сили і, передусім, систему керування древніми суспільствами, державами, стрижень їхньої філософії, систему розповсюдження цих знань на обширах планети в межах тисячоліть, їхній світогляд.
По-перше, ми встановили, що древнє місто, частину території якого зараз обіймає м.Рівне, звалось Суренж (Сонячне). Заснований в 120 р., Суренж з 250 по 832 роки був столицею слов'янської держави-імперії. В пору розквіту (VII ст.) у ньому жило до 120 тисяч мешканців. Це місто керувало усім слов'янським світом, аж поки в кінці VIII — на початку IX століття не було втрачене. Низка епідемій чуми, з якими десятками років боролись городяни на чолі зі своїми керівниками, призвела до вимирання більшості населення міста та його околиць, виселення решти та виїзду керівників до міста Новгорода на Волхові. На місці Суренжа через обмеження доступу понад триста років масово ніхто не селився. Існували лише дрібні залоги-пости та невеликі поселення.
По-друге, ми довідалися, що Суренж був столицею держави, яка виникла з союзу чотирьох племен й звалась Дулібією (союзом) та Россю (Руссю). Встановили: слово Дулібія означає "кулак", по слов'янськи "дуля". Учасники чотирьох племен, а надалі всі мешканці держави, звались дулібами, вони ж звались русами(росами), тобто просвітленими. Крім того, роси-дуліби та інші племена, що були з часом поглинуті Дулібією, носили назву "слов'яни" (славні, сини Матері Слави, ті, що славлять світло знань).
По-третє, ми з'ясували, що носіями державотворчих ідей у європейських венедів стала їх частина, яка відкололась у ХХІІ тис. до н. е, рушивши на схід. Мандруючи по Індії, Гімалаях, Тибеті, пустелі Гобі, Середній Азії, Кавказу, Асірії, Анатолії, вона в І тис. до н.е. осіла в Карпатах з багажем принесених знань, структурованим суспільством, волхвами, жрецями (живо рекущими), князями на чолі чотирьох племен, державним союзом (Дулібією) та назвою — слов'яни.
По-четверте, стало відомо, що місце призначення походу було вибране завчасно і на це були свої причини. Волхви привели народ на місце древнє і святе, і розпочате тут будівництво міста тривало 130 років (120—250 рр.). Зовнішнє коло міст-форпостів, зв'язаних між собою, навколо Суренжа, сягало 800 кілометрів. Воно звалось Русколань. В нього входили, спочатку як форпости, а згодом міста: Костопіль, Гоща, Остог, Шумськ, Кременець, Броди, Берестечко, Ківерці. Всередині столиця складалася з п'яти кіл оборонних стін, що постали етапами.
По-п'яте, стало зрозуміло, що Дулібія Рось розвивалась як класична імперія (на зразок Ассирії та Риму). Спочатку було створене ядро держави (Волинь-Артанія), розширене з часом. Потім її керівники зайнялися будівництвом провінцій, спочатку ближніх (Полонія, Белунія, Славія, Куявія), потім віддалених (Єланія, Ільмерія, Помор'я), переселяючи при цьому прилучені та асимільовані народи, що посвячувались в руси (ритуал русалій). Вона використовувала силу сусідніх народів (сарматів, аланів, гунів, ляхів, мад'яр) у боротьбі з ворогами, стимулюючи їхній розвиток та допомагаючи цим народам, роблячи з них союзників та підданих, а далі росів-слов'ян.
По-шосте, виявилось, що особливістю Дулібії, її силою, її слабкістю було фактичне зосередження усієї державної влади в руках Ради з трьох волхвів-укрів (Троянь). Волхви були ідейними натхненниками усіх процесів у росів-слов'ян, носіями всіх знань. Вони контактували з інформаційним полем, володіли методами психологічного і енергетичного впливу, займались біолокацією і тому були довічними керівниками усіх суспільних, громадських, виборних, вічових процесів. Вони мали владу, аналогічну і подібну до влади єгипетських жреців (влада над владою), керували обранням великих князів (маджаків, бусів), направляли дії держави. Саме часи їхнього керівництва є часами бусовими, тобто часами обрання великих князів під їх проводом. Проте їхня влада не афішувалась, не була демонстративною (хоча з III—IV ст. ст. стала фактично імперською).
Волхви створили і механізм керування суспільством через верству жрецтва за допомогою язичества (релігія, збудована на основах волхвізму). Жреці були і елітою воїнства (жреці-воїни), і поліцією, і духівниками (священниками), і охоронцями, і скарбниками. Верховний жрець був першою довіреною особою волхвів.
Влада волхвів (не релігійна, не світська) — це влада інформаційна, влада сили знань, яку вони черпали, контактуючи із всесвітнім інформаційним полем. Саме це допомагає зрозуміти, чому і як діяли слов'яни-дуліби-руси(роси) протягом тисячоліть, а також визначити причину загибелі Дулібії Рось, де волхви виконували роль певного утаємниченого центру, що зібрав у своїх руках занадто великі владні функції. В час розквіту держави волхви, увірувавши в свою всесильність, поступово втратили контроль над зовнішніми процесами, які зруйнували структурну цілісність держави, її релігійний каркас.
По-сьоме, було з’ясовано, що становлення такого суспільного устрою, на вершині якого стояли не родові, не племінні, не релігійні керівники, а інтелектуальні лідери з вродженими задатками (контактування з інформаційним полем, біолокація, психологічний вплив на людей) відбулося дуже давно, десь ще 23 тисячі років тому.
Цей устрій сформувався в походах частини європейських венедів у Гімалаї, Індію, Китай, Тибет, пустелю Гобі, на о.Балхаш та Каспійське море, Кавказ, Межиріччя, звідки, потрапивши в Карпати, ці венеди були вже слов'янами-дулібами-росами на чолі з волхвами. Саме в походах слов'яни-мандрівники осягнули тибетсько-гімалайські вчення, бойові мистецтва (гопак), силу знань та систему управління на чолі з волхвами. Про ці походи йдеться у "Влесовій книзі".
По-восьме, нам стали відомі імена всіх 97 (!) великих князів (маджаків-бусів) Суренжа і Дулібії Рось, час їхнього правління і основні діяння. Ми довідалися про війни, які вела Дулібія, про її ворогів і друзів, про основні походи та місця битв. Крім державних справ, розкрились основні риси суспільства: його устрій, побут, суспільні відносини. Стало зрозуміло, як здійснювалось будівництво, за якими технологіями влаштовувались будівельні процеси, як велась торгівля, де і як розвивались ремесла, шкільництво, грамотність.
По-дев'яте, стала відома основна причина загибелі Суренжа і Дулібії Рось та виникнення найбільшої історичної загадки Європи.
Волхви, як керівники, в належний час не провели структурної реформи влади, переходу до групи рад волхвів у провінціях та нового керівного органу — з'їзду представників волхвівських рад (Трояней). Це призвело до поступової втрати керованості імперією, деградації язичества і відповідно втрати впливу сурензьких жреців на периферії держави. Надпотужна концентрація влади, що її здійснили волхви Суренжа, зруйнувала місійну справу, розпочату предками.
Світла ідея просвітництва, як головна мета, не знайшла належного втілення. Кастовість, бажання бути єдиним центром влади у тогочасних волхвів призвели не тільки до певних проблем, а й поставили під загрозу справу усіх попередніх поколінь.
Низка епідемій чуми в Русколані та Суренжі не дала змогу волхвам утримати велику слов'янську імперію від центробіжних тенденцій та зберегти бойову силу — елітну Волинь-Артанію. Чума стала випробуванням для чисельно зростаючого слов'янства, яке, починаючи з VI ст., втрачало глибину просвітництва, та почало, особливо на периферії, повертатися на позиції непросвітлених народів. Відмова волхвів ділити свою слабку владу з нелегітимними провінційними князями в цей період призвела до військового протистояння з невизнаними, але сильними князями (Київ, Сурож). Опора останніх на Візантію і Хазарію стали причиною переїзду волхвів у Новгород з хворого чумою Суренжа, що був знищений руками мешканців протягом 821—832 рр. Слов'янські святині залишились недоступними для князів, які шукали підґрунтя легітимності своїй авторитарній владі.
Новгородські волхви вже не змогли відтворити минулої величі Дулібії Рось та відновити єдність під прапорами волхвізму, що по своїй суті вже не був продовженням древнього вчення. На заваді цьому стало і деградоване язичництво та діяльність самозванних волхвів, що дискредитували велике вчення, перетворивши його в ритуальне чарівництво та побутове віщування.
Пам'ять про Суренж, Дулібію-Русь, слов'янські святині стала на заваді зміцнілій князівській владі. Почалось тотальне нищення всього, що нагадувало про цю пам'ять. Так виникала величезна біла пляма в європейській історії, що перетворила більшість народів Сходу Європи в людей без минулого, без власної історії.
