«Ефект бомби» у науковому світі може спричинити щойно видана книга Валентина Дем'янова та Олексія Андрєєва «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)». Спростовуючи офіційну версію вітчизняних істориків, що паростки української нації з'явилися в часи Київської Русі, рівненські автори у своїх твердженнях заглибилися у давніші пласти історії. їхня унікальна робота побудована на доведенні, що саме Волинська земля, яка розкинулася із заходу на схід від річки Буг аж до Тетерева, а з півночі та півдня обмежена Поліссям та Поділлям, є центром слов'янського світу, а столиця древньослов'янської держави Суренж розташовувалася на місці сучасного Рівного, про що свідчить чимало фактів, зокрема зафіксовані підземні ходи та доісторичні фундаменти, що добре збереглися глибоко під землею.

Чутки про сітку підземних ходів під обласним центром ходили давно. Про них ще у кінці XIX століття, згадуючи своє дитинство, писав відомий письменник Володимир Короленко у повісті «В поганому товаристві», більше відомому за її дитячим варіантом «Діти підземелля». Змальовані Короленком підземні ходи пролягали, як вважають дослідники, у районі сучасної гуманітарної гімназії. Доведено, що підземний хід глибиною 5-7 метрів звідти йшов під річкою Устею до центральної частини міста в район руїн замку князів Любомирських, де й мешкали головні герої твору Володимира Короленка.

А ось повідомлення проте, що в парку їм Шевченка провалюється земля й у цих ямах видніються бокові відгалуженій, надходили до Рівненського краєзнавчого музею ще в 60-х роках минулого століття, але на них просто не звертали уваги. А заввідділом охорони культурної спадщини музею Тетяні Биковій ці невідомі заглибини не давала спокою. У передмові до книги історик зазначила. «Читаючи «рельєф міста», мене роками не залишало почуття , що наше місто було вже кимсь сплановане. Зрозуміло було, що це не період Княжої доби та не часи Середньовіччя». А тому вона крок за кроком намагалася цю таємницю розшифрувати.

Спочатку разом із геофізиком Олексієм Андрєєвим розпочали пошуки прямо на території краєзнавчого музею поруч із бункером, збудованим у роки війни для рейхскомісара окупованої України Еріха Коха. За допомогою біолокаційної апаратури (металевої рамки, яка фіксує зміни геомагнітного поля в місцях, де існують чи існували підземні пустоти) виявили щось незрозуміле: чи то досить дивної форми підземний хід, оскільки той мав згин під прямим кутом, чи то рештки якоїсь стіни. Оскільки ні Тетяна Бикова, ні сам геофізик пояснити цього не могли, Олексій Андрєєв вирішив звернутися за порадою до рівненського архітектора Валентина Дем'янова. І далі вивчення підземних ходів дослідники проводили вже утрьох.

Згодом на подібні рештки давньої стіни випадково наткнулися комунальники, які ремонтували теплотрасу біля гінекологічного корпусу на вулиці Драгоманова. Зрештою у місті тоді було виявлено кілька місць, які могли зацікавити істориків. Далі дослідники вирушили до таємничих провалин у парку. Було встановлено, що верхня частина нещодавно відкритих підземних ходів у парку поблизу фонтана є підвалами літнього палацу князів Любомирських, а от нижня — входом до лабіринтів значно древніших часів

Рамка та й інша високочастотна апаратура "показували" планомірне розташування стін, башт, підземних ходів. З допомогою геофізичної апаратури ентузіасти виявили існування під землею якогось величезного квадрата і припустили, що то могли бути межі замку середньовічних володарів міста князів Несвицьких. Однак подальша робота у цьому напрямі повністю спростувала цю версію. Пустоти під парком спостерігалися й в інших місцях. Ентузіасти досліджували й вулиці Рівного. Обласна та міська влада, до яких вони звернулися за дозволом на свою діяльність, їх підтримала. В результаті Тетяна Бикова, Олексій Андрєєв та Валентин Дем'янов дійшли до висновку, що під містом розташовано п'ять кілець стін, які до того ж навіть виходили за межі сучасного Рівного.

Одну з цих стін нещодавно випадково розкопали будівельники, які зводили підземний перехід на центральній вулиці міста - Соборній. Ця стіна, запевняє Тетяна Бикова, тягнеться дугою під обласною бібліотекою, через площу Короленка і аж до пам'ятника Олеко Дундичу, що у парку Шевченка.

Усе це, за переконаннями дослідників, свідчить, що на місці Рівного раніше існував потужний мегаполіс. Поселення було оточене колом міст (Русколанню), які пізніше стали культурними центрами Волині (Острог, Кременець, Броди, Гоща, Шумськ, Костопіль). Сама держава виникла з союзу чотирьох племен й називалася Дулібія Рось. Слово «дулібія» означає «кулак», по-слов'янськи "дуля" і трактується авторами книги як «союз». Відповідно, всі мешканці держави називались дулібами, або ж росами. Зокрема, в Гощанському районі збереглося село, яке має назву Дуліби, що підкреслює його причетність до древніх поселень.

У кінці VIII - на початку IX століття через низку епідемій чуми місто прийшло в занепад Руйнували його з 821 до 832 рік самі мешканці, пізніше військові та жреці-гвардійці. Виконуючи наказ волхвів, а саме вони були володарями держави, люди спалювали зачумлене житло та руйнували його. На місці Суренжа через суворе обмеження доступу понад триста років ніхто масово не селився. А тому й місцину цю назвали Равне, тобто «Сонце, що зайшло», й, водночас, це «Сонце, яке ще має зійти».

- Нас вчили, що історія починається з Києва, й історики обминали найдревнішу землю слов'янського світу - Волинь, - зазначив на презентації книги «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» голова облдержадміністрації Василь Червоній - Державу росів вони розміщували і по усіх кутках, але не там, де вона існувала. Тому і виникла таємниця Волинської землі, таємниця слов'янства, таємниця Дулібії Рось та Суренжа-Рівного.

Звичайно, не з усіма твердженнями, які висловлюють дослідники, можна погодитися. Але будь-яка думка має право на життя. До того ж автори унікальної книжки подають багато ілюстративного матеріалу - фотографії, карти, схеми, які спонукають науковців до наступних пошуків, що допоможе відтворенню древньослов'янської історії, а згодом, є надія, створенню слов'янського історичного музейного комплексу державного значення. Також Валентин Дем'янов та Олексій Андрєєв намагаються переконати суспільство, що не лише археологічні знахідки дозволяють вивчати складні історичні процеси, а велику користь може принести й залучення георадарної техніки, застосування методів біолокації. А ще в планах авторів робота над новою книгою, що буде не менш цікавою, ніж щойно презентована.