«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
Інші статті:
Дулібські пам’ятки Жидичина
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
В. О. Дем’янов, «Збірник матеріалів до 780-річниці першої писемної згадки про с.Жидичин», 13 Вересня, 2007 року

Розробляючи тему волхвізму, древньослов’янської, дулібської історії та історії Великої Волині в книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» автори, В. О. Дем’янов та О. А. Андрєєв, звернули увагу на структурні особливості так званої Русколані, або великого оборонного кільця міст, що на їх думку, оточував в ІІІ – ІХ ст. н.е. священне, літописне місто древніх слов’ян Суренж-Арту («Велесова книга»), та власне святі місця Русколані.

До цих особливостей відноситься наявність певної системи транзитних шляхів через Русколань, особливо шляху «схід-захід» та південного шляху, що був частиною сухопутної ділянки торгового напряму з «варяг у греки» часів дулібської держави та проходив по Волинських землях.

На перетині цих основних шляхів та системи кола міст (Русколані) мали існувати потужні центри, що були пунктами перепуску подорожніх в найсвятішу слов’янську землю – Русколань (ІІІ до ІХ ст. н.е.) (Рис.1).

Рис.1 - Схема Русколані з книг "Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)"

Такі пункти мали мати певну структуру, яку ми при підготовці книги дослідили на прикладі подібного пункту на території м. Гоща в Рівненській області.

Він розташовувався на березі р. Горинь поряд з широкою заливною долиною. В його склад входили: потужний релігійний комплекс (храм Сонця, святилище, капище, пантеон священного вогню, ритуальне джерело і водойма), поселення, система форпостів, річковий порт з торжищем, переправа через річку. Головні об’єкти системи з’єднувались підземними ходами через колодязі, що їх охороняли жреці-гвардійці.

Таке утворення виконувало декілька функцій. По-перше, воно відділяло святу землю (Русколань) від інших слов’янських земель орієнтуючи слов’ян-паломників, що йшли на чергову прощу чи відвідини слов’янських святих місць і святого міста Суренжа-Арти. По-друге воно слугувало для першочергових ритуальних заходів, що їх мав здійснити кожний слов’янин-прочанин. По-третє, тут вперше відбувався контакт новопосвячених слов’ян з околиць слов’янського світу (раніше інородців) з святою землею. По-четверте, тут був значний торговий осередок та митниця для іноземних купців, яким не дозволялося входити в Русколань. По-п’яте тут була реально збудована оборонна структура, що діяла під контролем жреців-гвардійців та волхвів-укрів.

Останні розвідки створеного авторами книги «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» центру історичних та геофізичних досліджень «Рівне-Суренж» вказують на те, що розташування святинь древніх слов’ян, в першу чергу святилищ, Ругій, храмів Сонця, ритуальних місць (урочищ) пов’язано з певними специфічними, так званими геопатогенними зонами на поверхні землі. Зонами де є специфічна активна земна енергетика, що виникає внаслідок змін (згущення-розрідження) енергетичних потоків так званого енерго-інформаційного каркасу Землі, та як наслідок геологічних аномалій (розломів, зсувів, підземних потоків), антропогенних факторів (місць поховань, цвинтарів), чи техногенної діяльності людини.

Саме такі умови диктували предкам слов’ян та самим древнім слов’янам розміщення древніх святилищ, храмів, релігійних центрів, до яких додавалися умови їх обов’язкового зручного розміщення на рельєфі, наявності водних об’єктів (джерел, потоків, колодязів, струмків, ставків), можливості створення підземних комунікацій (тунелів, ходів, печер), розміщення їх біля зелених насаджень (гаїв, посадок, лісів).

Біолокаційно опрацювавши карту Русколані (метод сканування інформаційного поля), ще в період написання книги (2005 р.), ми знали, що західний пункт на шляху «схід-захід» в системі Русколані розташований на річці Стир десь на північ від м. Луцька і що він повинен мати структуру подібну до Гощанського пункту.

Відвідавши на запрошення місцевих краєзнавців (Марчук Г. С.) м. Луцьк, а далі і с. Жидичин, авторам стало зрозуміло, що перед нами саме той пункт, що теоретично ними був прогнозований. Хоча нині побачене (рельєф, система шляхів, водних потоків, наявність місцями значних скупчень древньої кераміки, система сьогоднішнього розселення, топоніміка) для пересічної людини мало про що б говорили (рис.2).

Рис.2 - Ситуаційний план с.Жидичин Волинської області станом на 2007 р.

Біолокаційне обстеження знайденої в останні роки місцевими жителями кераміки, яку традиційно відносять до часів Київської Русі та часів Волинсько-Галицької держави, показало, що значна її частина за віком значно старша від прогнозованих термінів та скоріше за все є слов’янськими артефактами часів ІІІ – VIII ст. н.е. тобто часів єдиного слов’янської держави, яку автори позиціонують як Дулібію Рось.

Якась невелика частина кераміки напевно є більш раннього періоду (венедського) і сягає глибини IV-III тис. до н.е. Помічено, що подібні місця які наповнені особливою енергетикою, як правило, використовувались попередніми народами неодноразово, що було наслідком домінування в древньому суспільстві особливих духовних знань.

Те, що місце розташування с. Жидичин особливе, ми дізналися після біолокаційного дослідження карти населеного пункту, виявивши систему глибоких тектонічних порушень, що поряд з системою потоків, дають унікальну енерго-інформаційну картину місцевості. На карті ми відмітили (а робота над нею велась в м. Рівне) зниклу річечку та канал, що відділяв штучний острів, та виділили місце де існував древній релігійний центр (святилище, Ругія, храм Сонця), з якого власне і все почалося.

Тією ж методою, сканування інформаційного поля, ми відтворили на плані структуру древнього комплексу III – VIII ст. н.е. на території с. Жидичин та навколо нього.

Як і в Гощі, в Жидичині виявилась цікава планувальна структура древніх пам’яток, що складалась з релігійного центру, поселення, річкового порту, двох торжищ, декількох форпостів-городищ, переправи. Крім того виявились певні особливості цього об’єкту. Так укріплених поселень тут було закладено два (на острові), до яких вела єдина дорога. Поселення, які з часу виникнення зростали, з часом наближались впритул одне до одного. Частину території острова південніше поселень займав майдан для громадських заходів та місце священного гаю.

На карті ми також виявили місце розташування старовинних доків, де будувалися дулібські кораблі-чайки, та язичницький цвинтар, на якому прах покійних слов’ян після трупоспалення ховали в керамічних урнах чи глечиках.

Було, також, протрасовано шлях «схід-захід», що перетинав річку Стир в районі переправи, яка існувала неподалік нинішньої дороги на с. Маяки.

Цікаво також те, що в долині р. Стир біолокаційно прочитується місцева дорога, яка йшла за річкою, і власне була межею Русколані. Про це подорожнім говорили нині зниклі кам’яні вказівники (рис.3).

Рис.3 - Дулібські пам'ятки III-VIII ст. н.е. в с.Жидичин Волинської області

Перевіркою результатів даної біолокаційної дослідницької роботи на карті с. Жидичин став виїзд фахівців ДЦ «Рівне-Суренж» і краєзнавців з м. Луцька та с. Жидичин на місце подій в с. Жидичин та його околиці.

Так виявилося, що місця найбільших знахідок місцевими жителями кераміки різних часів співпадають з місцями позначеними на нашій дослідницькій карті як укріплені поселення (острів) та святилище і Ругія (нині територія бані). Крім того за місцевими даними саме на місці древнього святилища були знайдені залишки підземних ходів які нині не досліджені.

Вразили нас знахідки величезної кількості кераміки на місці позначеного на карті язичницького цвинтаря на околиці с. Липняни на віддалі 2,5 – 3,0 км від центру с. Жидичин, що сконцентровані на городі одного з селян (Рис.4,5).

Рис.4 - На місці бувшого язичницького цвинтаря (нині городи) виявлено значну кількість кераміки різних епох

Рис.5 - Вигляд на долину р. Стир та с .Жидичин з язичницького цвинтаря біля с. Липняни

Огляд місцевості та факти спогадів місцевих жителів підтвердили існування в давнину в межах села, позначених дослідниками, річечки та каналу, що відділяв штучний острів. Крім того в рельєфі чітко прочитуються п’ять майданчиків городищ-форпостів, частина з яких врізані в крутосхили як невеликі платформи.

Унікальність ситуації в с. Жидичин, на відміну від ситуації в м. Гоща, в тому, що діяльність людини в цьому регіоні (забудова, господарська діяльність) майже не знищили унікальну дулібську пам’ятку, яка перестала діяти в кінці VIIІ на початку ІХ ст. н.е., тобто після ослаблення дулібської держави, руйнування системи Русколані та загибелі Суренжа-Арти.

Пам’ятки типу Жидичина потребують детального дослідження, як археологами, так і геофізиками, які можуть вказати на конкретні місця пошуку, та прискорити роботу археологів. Бо ці пам’ятки є ключем до розуміння всієї системи розселення давніх слов’ян, системи Русколані. Вони є не поруйнованими людиною слов’янськими, дулібськими пам’ятками європейського і світового значення. Вони зримий спогад про велич наших предків, їх розум, високі знання, про шанобливе ставлення до землі на якій вони жили і яку любили.

* * *

Література:

1. В. О. Дем’янов, О. А. Андрєєв. Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці

Волинської землі) - К. 2006.

2. 1. В. О. Дем’янов, О. А. Андрєєв. Велич Дулібії Рось. Суренж. - К. 2007.

3. www.rivne-surenzh.com.ua

Волинський Центр історичних та геофізичних досліджень «Рівне-Суренж» © 2017
Використання матеріалів сайту, їх передрукування можливе тільки з посиланням на даний сайт. Всі права застережені
«Рівне-Суренж»