«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
Інші статті:
Суренж – історія повернення
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
В. О. Дем’янов, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 4 Квітня, 2013 року

Слов’янські Отці минулого з благоговійним трепетом та щирою повагою промовляли святе та величне для них слово – Суренж (за «Велесовою книгою» - Соуренж). Воно вказувало Отцям на найсвятіше на Землі місце, місце духовного шанування закону Творця (Прави), місце духовної влади роської Трояні, місце святих слов’янських раритетів, місце величних рахманських зібрань, місце історії слов’янського народу та слов’янського паломництва.

Що ж таке Суренж у земному розумінні? Де він знаходився і що означав для людей? Чи глибоко та достатньо правильно ми розуміємо суть цього слова?

Насамперед, спробуємо зрозуміти витоки слова Суренж та історію його дослідження.

Поняття Суренж (у першоджерелі - Соуренж) ми вперше зустрічаємо у "Велесовій книзі" - величному даньослов’янському літописі середини 9 ст.н.е. Ця книга - зведення оповідей Старотців (рахманів), історичних та духовних письмен за тисячі попередніх років.

У період зростання тиску духовних ворогів (візантійців, франко-германців, норманів, хозарів) на слов'ян, "Велесова книга" була упорядкована одним з рахманів найвищого рівня посвяти.

На дерев'яних дощечках рахманом (упорядником) були зібрані матеріали слов’янської історії, різноманітні поясненння до світогляду предків, віри, законів Прави, Яви, Нави, духовні повчання за 25 тисяч років (!). Книга була наповнена особливою духовною силою, молитвами до Світлого Ірію, зверненнями у майбутнє.

Історія "Велесової книги" таємнича та драматична. На початку 20 ст.н.е. книга виринула з історичного забуття. Але, на середину того ж таки століття, сліди літопису знову губляться, десь у повоєнній Європі.

З часу втаємничення оригіналів «Велесової книги» значно частішають спроби вивчення її детально скопійованих текстів. Такі копії швидко потрапляють до діаспори у Америку, надсилаються науковцям у країну рад (до яких вони, начебто, не надійшли).

Не зважаючи на усі колізії, «Велесова книга» усе ж таки публікується в Україні у 1991 році. Це відбувається на сторінках журналу «Дніпро», у четвертому його числі.

Для автора цієї статті, зацікавленого історією слов’ян з дитинства, книга стала об’єктом прискіпливого вивчення.

Стало зрозуміло, що "Велесова книга" ставить хрест на усіх академічних теоріях слов'янотворення. Вона подає давню історію слов'ян, як історію тисячолітнього засівання на планеті давньої, орійської, віри, збудованної на законах Прави, Яви, Нави. Вона розповідає про мандри Праотців та їх просвітництво глибиною у десятки тисяч років!

Книга говорить нам, що очільники слов'янських предків володіли світоглядом, який відтворював істинний стан космічної світобудови. Маючи такі знання Отці володіли найбільш сокровенним - духовним контактом зі Світлим Ірієм (керівною частиною тонкого світу, його Сутностями).

В унікальних текстах цієї книги бачимо словом Соуренж (Суренж), написане у цікавий спосіб - з двома голосними буквами у першому складі («о» та "у" одночасно).

Багатьма дослідниками таке написання вважалось, і вважається нині, помилковим, зміненим під час копіювання текстів, словом Сурож. Іншим написання Соуренж видавалось невідомим іменем слов'янського божества.

Такі оцінки вповні зрозумілі з огляду на загальний стан розвитку слов’янознавства кінця 20 століття та враховуючи цікаві особливості давньороського письма (влесовиці), його алфавітну базу, написання текстів без пробілів та розділових знаків.

До того ж, академічна наука до останнього часу категорично заперечувала, і заперечує, достовірність «Велесової книги», називаючи усі влесовичні тексти грубою підробкою. Дослідників «Велесової книги» вона вважала, і вважає, тими, хто легковажно вірить казкам.

Але, таке ставлення науки до літопису не зупинило, і не зупиняє, дослідників.

Так на початку 90-х років автором цієї статті була здійснена перша в Україні спроба історичного аналізу «Велесової книги». Її результатом стала поява у 1994р. невеликої книжки під назвою «Що було до Русі?». Ця книжка, зусиллями автора, розійшлась в усі наукові та університетські бібліотеки України (нині книжку «Що було до Русі?» можна прочитати на - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/pub/ ).

У книжці "Що було до Русі?" було закцентовано увагу на тому, що послідовність подій у «Велесовій книзі» не суперечить відомим історичним фактам, наявним археологічним даним, і, що твір потребує серьозного та поглибленного вивчення. До того ж, викладені літописом історичні події вповні зрозумілі з позиції слов’янського менталітету та виглядають проявами слов'янської духовності.

На доказ цьому, автором були знайдені цікаві факти у "Історії" Геродота (поява на Дунаї азійських сігіннів), які співзвучні з подіями у «Велесовій книзі» 7-3 ст. до н.е. - переселенням частини слов'ян з території Малої Азії у Європу, на Прикарпаття та Волинь.

Книжка «Що було до Русі?» наголошувала на тому, що історія слов’янства у Європі 1-го тис.н.е. міцно пов’язана з землями між Прип’яттю та Карпатами, Віслою та Дніпром. До того ж, зверталась увага на особливу роль у цій історії Волинського регіону та Дулібського союзу – першої слов’янської держави Європи.

Від часу виходу у світ "Що було до Русі?" її автор намагався активізувати та розширити пошук різноманітних доказових матеріалів (карт, відомостей, фактів), які б могли стосуватись теми "Велесової книги". Зібрані у 1995-2004 роках матеріали стали добрим підгрунтям для поступального руху вперед.

Такого руху вперед чекати виявилось не довго.

Дослідження 2004-2006 років, автора цієї статті та групи ентузіастів з Рівного, стали важливим етапом вивчення «Велесової книги».

Окрилені окремими випадковими знахідками, дослідники розгорнули пошук усіляких цікавих фактів, як у самому місті Рівне, так і на його околицях. Цей пошук непомітно охопив центральну частину волинської височини, простір між річками Стир та Случ, інші регіони історичної Волині. Дослідження почали набувати системного характеру.

У результаті було здійснено десятки виїздів, знято сотні цікавих фотографій, зібрано массу свідчень та фактів для складання карт та схем, розгорнуто пошук першоджерел, проведено побіжний історичний аналіз.

Ставало зрозуміло, що саме тут на пагорбах волинської височини, на Погорині, варто шукати відповіді на головні таємниці «Велесової книги». І, що саме тут, на Волині, ймовірно, і знаходився давній та загадковий Соуренж (Суренж).

Після детального вивчення історичних, географічних, космогонічних, теологічних, геофізичних даних, цікавих знахідок у будівельних котлованах м. Рівне, на околицях міста, перевірки знайденного біолокаційним методом (метод сканування інформаційного поля), стало зрозуміло – територія міста Рівне є тією унікальною місциною де знаходилась столиця великої слов'янської держави, можливо саме Суренж.

Виявилось і наступне, землі навколо столиці, між річками Горинь та Стир, були великим духовним та військовим утворенням (у часи 1 тис.н.е.), яке дивним чином нагадувало острів посеред європейського слов'янського розселення.

Побачене стимулювало пошук і додавало сил.

Але, результати пошуку не тільки надихали. Поступово міцнішало переконання, що перед нами докази існування першої загальнослов'янської дулібської держави та її столиці - Суренжа.

Ставало зрозумілим і те, що зібраний матеріал потребує належного аналізу, опрацювання, упярядкування, систематизації та обнародування.

Автором цієї статті, після здійснення такого аналізу, були написані усі розділи (текстовий матеріал) та текстові додатки до майбутньої книги, організоване комп'ютерне опрацювання макетів такої, підготовлено десятки чорновиків карт, схем, рисунків. До оформлення графічних матеріалів підключились небайдужі колеги та друзі.

Згадані авторські макети стали основою наступної редакційної роботи, яка завершилась у 2006 році виходом у світ великої книги з промовистою назвою - «Велич Дулібії Рось. Суренж» ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/pub/ ).

Вихід такої книги став подією яка сколихнула громадскість.

Уже на першій презентації у Рівному 2006 року було відверто сказано: Суренж – це духовно-адміністративна столиця першої загальнослов'янської держави Європи, Дулібії Рось 1-9 ст.н.е. Суренж - це специфічне сакральне місто, добре утаємничений осередок держави (що важкодоступний для ворогів), місце обрядового паломництва Старотців, волхвів-укрів, волхвів, слов’ян з усіх слов’янських земель світу.

Підкреслювалось, що місто-столиця, Суренж, це особливе утворення, яке не схоже на більшість міст Європи та Азії 1 тис.н.е. (занадто тісних, скупчених, переущільнених, кам`яних).

Суренж - це вільна система одно та двоповерхових розселень розташованих серед луків, полів та гаїв, які розмежовувались оборонними стінами. Це місто-сад з численними ошатними зеленими ділянками та борами, місце високої гармонії ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/108 ).

Вказувалось на те, що чільні місця у Суренжі займали святилища-храми та місця для паломників. Останні були розраховані на щорічний прийом великої кількісті прочан (прочани з’являлись ранньою весною і покидали місто у кінці осені).

Паломники з усіх слов'янських земель прагнули бути учасниками величних та священних обрядів, на яких вони отримували глибоке духовне очищення. Через це у Суренжі усі прочани намагались жити тривалий період (неділями та місяцями), молячись і постячись.

На презентації підкреслювалось, що у сезон паломництва число мешканців міста значно зростало. Воно могло становити від 100-120 тисяч осіб до 160 тисяч, враховуючи прочан і гостей міста ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/20 ).

Розказувалось, що у Суренжі святі та давні раритети народу, духовні атрибути, належним чином зберігались та охоронялись. Їх перенесення слов’янськими Отцями на святилища, на місця обрядів, у храми, здійснювалось тільки відповідним чином.

Для цього під містом була утворена значної складності, глибини та довжини підземна система ходів-галерей, які були пов’язані з підземними спорудами та сховищами раритетів. Ходи зв’язували головні храмові об’єкти, місця проживання Отців та святилища, і використовувались лишень обмеженною кількістю людей: Отцями Трояні, Старотцями, волхвами ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/22 ).

Пояснювалось, що фізичний захист міста залежав від великого територіального комплексу у серці держави – оборонної системи Росколані-Роксолані (Русколані). Столиця мала декілька рівнів захисту і тому була фактично неприступною. Таку оборонну систему свого часу не змогли зруйнувати навіть гуни.

Духовний захист Суренжа забезпечувався з допомогою великої кількісті освячених місць: борів, храмів та святилищ, які розташовувались у середині системи і за її межами.

Підкреслювалось і те, що Росколань-Роксоланія мала свою специфічну адміністративно-військову структуру та концентрувала на своїй території елітні духовні та військові сили слов’янства.

Зверталось увагу на те, що арабські та арабомовні історики та енциклопедисти (Аль-Масуді, Ібн Русте, Абед-аль-хай Гадрізі) називали поселенців цього утворення (острова росів) особливим народом, керівним у слов’ян - народом «волінана» ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/68 ).

З виходом книги "Велич Дулібії Рось. Суренж" дослідницька діяльність в історичному напрямку стала ще більш наполегливішою.

Вивчення духовної спадщини предків, історії слов’янства, історії міста Суренжа, Росколані-Росколані, Дулібської держави, поряд з геофізичними дослідженнями (технічне забезпечення такого вивчення), стали метою діяльності створенного у кінці 2006 р. волинського центру історичних та геофізичних досліджень «Рівне-Суренж» ( http://rivne-surenzh.com.ua/ ).

З часу заснування центру минуло майже сім років і виникла можливість підбити підсумки діяльності у галузі досліджень історії слов'янства.

Що ж змінилось з часу виходу книги «Велич Дулібії Рось. Суренж»? Які нові розвідки та дослідження були виконані? Що нового вдалось виявити дослідникам ДЦ «Рівне-Суренж»?

Найперше, за участі друзів дослідницького центру у 2007 році було перевидано книгу «Велич Дулібії Рось. Суренж» у меншому форматі. Книга стала значно доступнішою для української молоді.

По ескізам автора цієї статті оперативно було створено сайт ДЦ «Рівне-Суренж», який став трибуною дослідників, місцем популяризації дослідницької інформації, місцем публікування історичних матеріалів, нових тематичних статей, звітів, карт, фотографій.

Участь дослідників центру у радіо та телепередачах, у книжкових виставках, у тематичних зустрічах та дискусіях, стала формою популяризації отриманих знань. Розгорнулась лекційна робота, почастішали авторскі виступи на семінарах. Тема історії та духовності слов'ян міцно увійшла на сторінки газет (з'явились статті та інтерв'ю дослідників). Вона заповнила і інтернет (поява матеріалів центру на різних ресурсах).

Популяризації теми книги «Велич Дулібії Рось. Суренж» сприяли поїздки автора цієї статті у різні регіони України (Харків, Одеса, Київ, Львів, Луцьк), зустрічі з небайдужими людьми. Візити у дослідницький центр зацікавлених темою слов’янської духовності та історії гостей стали нормою.

На жаль, кризові явища останніх 3-4 років пригальмували діяльність центру. Через це окремі важливі напрямки роботи у центрі було повністю згорнуто (геофізичний, проектний, виробничий).

Усіх, крім одного - історичних досліджень.

Незважаючи на економічні труднощі, саме у цей час виріс об'єм історичного пошуку та біолокаційних досліджень, збільшилась кількість карт та схем, ширшою стала географія досліджень. Зросла кількість матеріалів, у яких було зафіксовано слов’янські, дулібські, роські святі місця, місця значних історичних подій пов'язаних зі слов'янством.

Суттєво збільшилась кількість дослідницького матеріалу, який розширив розуміння закону Прави, Нави, Яви, структури Світлого Ірію, його символіки, будови антисвіту. З’явились нові знання стосовно загального устрою тонкого світу, енергетики людини, розуміння значення для людини її душі.

З'явились сотні нових фотографій, схем, карт, біолокаційних розвідок, розшифрувань, теоретичних напрацювань, важливих для розуміння устрою Дулібської держави, системи її влади, структури економіки, способів формування війська, духовно-виховного процесу, навчання.

Ці матеріали, у майбутньому, у опрацьованій формі мають стати новим виданням - книгою під назвою «Вселенський закон: заповіт предків і основа майбутнього» ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/pub/ ).

Частина тем, які мають стати розділами у новій книзі, нині представлені на сайті дослідницького центру у вигляді тематичних статей. Інші матеріали (особливо схеми, карти, таблиці) чекають свого графічного оформлення та виходу у новій книзі.

Серед опублікованих статей - матеріали про Росколань, про місто Суренж, про духовні основи світогляду наших предків, про процес слов’янотворення, про закон Прави, про діяльність давніх слов’янських Отців: рахманів-Старотців, волхвів ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/ ).

Частина надрукованих статей націлена на уточнення хронології подій, їх історичного значення і місця, вивчення взаємозв’язків у Світлому Ірії, розуміння причин та наслідків процесів у тонкому світі. Вони пояснюють витоки та мету війни Світлого Ірію проти антисвіту.

Так розвідки стосовно Розточчя та Прикарпаття поглибили розуміння обраного шляху та часу повернення рахманів і слов’янських загонів на Волинь. Вони показали нам особливе значення волинського регіону у історіїї цих земель, як і у історії Дулібії Рось та України ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/124 ).

Вивчення схеми слов'янських духовних центрів відкрило нам таємниці процесу слов’янотворення у Європі. Прийшло усвідомлення того, що наростання просвітлення, як кроку до слов’янотворення на теренах Європи, стало можливим після створення ієрархічно стрункої системи таких центрів та осередків (рахманських і волхвівських).

Історія побудови просвітницької системи та її зв’язок з Суренжом сформували відповідь на головне питання європейської історії: чому за короткий час (з 4 по 9 ст.н.е.) половина земель континенту стала слов’янським світом ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/125 ).

Вивчення структури духовно-просвітницького, навчального, центру у Пересопниці відкрило перед нами механізм забезпечення європейської системи просвітництва кадрами. Бо саме вона, Пересопниця, починаючи з 4 ст.н.е., стала школою таких кадрів (майбутніх духівників: рахманів та волхвів), підготовчим центром особливих воїнів – воїнів характерників, воїнів духу ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/119 ).

Дослідженнями була з'ясовано і послідовність побудови інших духовних центрів Європи (Ростоцького, Подільского, Буського, Кримського, Руянського, Ладожського) та системи духовних осередків (Потиського, Дніпровського, Моравського, Новгородського) у 4-8 ст.н.е. (http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/100 ).

Осягнення значення Пересопниці та рахмансько-вохвівської системи відкрили нам і глибинний та безпосередній зв’язок історії Дулібії Рось з історією України.

Виявилося, походження назви Україна – це наслідок діяльності на теренах Волині духовних Отців (волхвів-укрів), їх подвижництва на землях Дулібії Рось. Закріплення такої назви, спочатку за Волинню, а далі і іншими землями, стало виявом глибокої шани до духовних учителів народу ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/117 ).

Отримані результати дозволили дослідникам слов’янства кардинально змінити свою думку стосовно історичного та духовного правонаступництва українського народу (від найдавніших часів до Української держави пізнього середньовіччя).

Вдалось побачити історію українського народу, як історію духовного наслідування українцями справи своїх предків, слов'ян-дулібів-росів, їх свідомого навчання та об’єднання навколо Святих Отців (рахманів та волхвів).

Це дало можливість назвати державу Україну (до її поділу у 17 ст.н.е. на дві частини) прямою і єдиною спадкоємницею держави Дулібії Рось 1-9 ст.н.е. та Волині-України 10-16 ст.н.е.. (http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/96 ).

Дослідження показали, що духовною предтечею Волині-України, та власне України, не може бути візантійського типу авторитарне утворення, відоме нам як Київська Русь. Воно, це утворення, проіснувало досить недовго, лишень 66 років, та розпалось на частини уже в 1054 р.н.е.

Київські Рюриковичі (від часів Ольги та Володимира), через загрозу втрати узурпованої ними влади у полянському регіоні, побачили у рахмансько-волхвівській системі (від якої вони отримали цю регіональну владу) ворога. Вони оголосили відкриту війну роському оточенню у Середньому Подніпров'ї та почали війни у інших дулібських регіонах (Прикарпатті, Верхнього Подніпров'ї і т.п.).

Знищуючи вірних до закону Прави, вони поставили метою війну з рахмансько-волхвівською традицією, яка своїм існуванням викривала зрадливість цих князів.

Шукаючи союзників, Рюриковичі вступають у родинні стосунки з ворожими до світогляду слов'ян владиками по усій Європі (імператорами, королями, каганами). Вони покладаються на силу військових дружин з найманців-чужинців. Князі вчиняють численні порушення правил Прави та заповітів предків і хизуються своєю удаванною цивілізованістю.

Щось подібне роблять і їх наступники у спадкових державах і уділах 11-13 ст.н.е. Воюючи між собою, покладаючись на братовбивство, вони не забувають йти єдиним фронтом проти рахмансько-волхвівського світогляду та рахмансько-волхвівської держави.

Фальшуючи літописи, нищачи роські письмові артефакти, возвеличуючи власні криваві усобиці, Рюриковичі завзято конкурують у привласненні собі досягнень, що їх мала рахмансько-волхвівська держава Дулібія Рось та її правонаступники ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/118 ).

Тому постають питання.

Чи принципово здатні такі руйнівники, як Рюриковичі, бути духовними будівничими майбутньої України? Чи здатні вони бути носіями світла, святості, високих і чистих намірів? Чи здатні вони об’єднувати народ, жити по закону Прави?

Напевно, що ні!

Духовну міць України слід шукати у рахмансько-волхвівському світогляді та його історичних носіях. Він, цей світогляд, проглядається у культурі та вірі українського народу 14-16 ст.н.е., у духовній звитязі українців періоду національно-визвольних змагань 17 ст.н.е.!

Бесперечно, що духовну основу українського світогляду засівали не гордиливі, зухвалі та мстливі князі одного сімейства, що потонуло у чварах і війнах у здрібнілих князівствах, а волинські Святі Отці та духівники Прави 9-16 ст.н.е., нащадки рахманів та волхвів Дулібії Рось ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/120 ).

Але чи дійсно це так? Чи є докази сказаному?

Поглянемо на розвиток історичного процесу з моменту координованного ворожого наступу (з різних сторін) на дулібську державу у 9 ст.н.е. (у такому наступі брала участь Візантія, Хозарія, франко-германці, нормани).

Початком вимушених змін у системі керування державою став факт руйнування міста Суренжа (історія ця описана у книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж»). У результаті – швидкий виїзд органів влади та мешканців на чисті території за уражене чумою місто.

Виїзд змусив Святих Отців приступити до формування стратегії своєї діяльності на майбутнє. Зміни мали торкнутись і системи розміщення найвищого рахмансько-волхвівської управління і системи взаємозв’язків усіх державних органів у цілому.

Тому у другій половині 9 ст.н.е. та у 10 ст.н.е. рахмани постійно прагли поліпшити тимчасовий стан управлінської системи та її дієздатність. Широке запровадження задуманих рахманами реформ відбулось на Погорині лишень у 11-13 ст.н.е. Завершеного вигляду система набула тільки до початку 14 ст.н.е.

За цей час на Волинь переїхала значна частина рахманів і волхвів з далеких та покинутих духовних центрів і осередків Європи. Вони взяли активну участь у духовних реформах та оновленні держави.

До кінця 14 ст.н.е. були сформовані нові рахманскі центри, тепер уже Волині-України. А до кінця 15 ст.н.е. відбулось закладення центрів і у інших регіонах. У цей період міцнішає духовний вплив Трояні на життя народу.

Святі Отці Волині наставляли народ вести життя у Праві, відати Праву, славити Праву, так як це робили їхні славні предки тисячоліттями. Отці стали головними дійовими особами у розбудові слов'янської духовної держави нового часу - України ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/126 ).

Але де конкретно перебував центр реформованної держави та духовна її влада?

Адже, духовно-адміністративна столиця Дулібії Рось, місто Суренж, з середини 9 ст.н.е., схоже перестала існувати?

До того ж, причиною виселення мешканців з Суренжа у книзі "Велич Дулібії Рось. Суренж" називається страшна хвороба, чума, яка могла завдати непоправимої шкоди людському ресурсу столиці.

Там же говориться, що на околицях Суренжа, як і по усій Росколані-Роксолані, чума себе активно не проявила. Її там не було. Виходить хвороба уразила лишень саму столицю. Чому?

З'ясувалось, що чумою давні слов'яни називали не грізну інфекційну хворобу (у Суренжі, ошатному і чистому, її принципово бути не могло). Чумою Старотці називали духовну епідемію, що ставалась у наслідок швидкої зміни духовно-польового середовища, шляхом влаштування надзвичайно ірійно низького місця чорної сили.

Чума - це руйнування тонкого тіла людини, її енергетики, у наслідок потужнього, негативного (низьковібраційного, чорного) духовно-польового колапсу, який викликає падіння ірійних рівнів, ураження тонкого тіла, ліквідацію світлих душ.

У слов’янському світі, чума - сакральна абревіатура, яка розшифровується у прямому своєму значенні так: "чорний у людях (ман) дух (атман)".

Влаштована антисвітом у Суренжі чума - це спроба массового духовного вбивства з застосуванням найтемніших технологій цього хижого, нелюдського, польового утворення ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/122 ).

Подібне ураження міста могло статись лишень у результаті духовної диверсії ворогів, методом проведення чорного ритуалу з використанням найагресивніших низьковібраційних технологій.

Стало зрозуміло, у Суренжі було таємно здійснено комплекс чорних ритуалів особами з оточення іноземних посланців (гостей), що прибули у місто. Застосувуючи найчорніші методики та привезену атрибутику, належну до антисвіту, вони вчинили підступне дійство.

Наслідки виявились вражаючими. Рахмани відчули їх майже відразу. Але завчасно підготовлених і необхідних засобів, щоб зупинити біду швидко і рішуче, у них тоді не виявилось.

Надалі, Старотці з’ясували, що повернення нормального (світлого) стану місця, де стояв Суренж, вимагає складного та довгого (століттями) духовно-польового очищення. Звідси і рішення про швидке виселення мешканців, а далі, і введення заборони на постійне проживання тут людей (світлодуших) терміном на 250 років (майже до кінця 11 ст.н.е.).

Виходячи з цього постають питання.

Чи дійсно, після подій 832 р.н.е., Суренж зник остаточно? Чи діяла надалі Троянь та система духовного управління? Чи виявляла свою присутність система влади?

Так влада діяла. Державні інституції у нових складних умовах представляли дулібську державу. Окрім того, влада спромоглася керувати процесами у віддалених регіонах слов’янського світу та посилати туди князів та війська.

Досить згадати річковий та морський похід Рюрика на Новгород середини 9 ст.н.е., взяття Олегом Києва, вплив рахманів та волхвів на діяльность Ігоря та Святослава, організацію походів цих князів на зовнішніх ворогів, їх підтримку у народі.

Дієвість управлінських структур в околицях Суренжа в умовах 9-10 ст.н.е. сприяла побудові духовного каркасу оновленної рахманської системи Волині-України у 11-13 ст.н.е., а далі, власне держави України 14-17 ст.н.е. як великої міжнародної потуги (http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/63 та http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/98 ).

Виходить, що місто Суренж, яке було уражене чумою на початках 9ст.н.е., власне і не загинуло!

Воно змінило форму і місце свого існування!

Місто перетворилось на кільце управлінських структур навколо простору старого Суренжа (пізніше Рівного). Воно стало системою поселень та керівних центрів, які діяли як Суренж. Воно стало зв’язанною мережею установ на Погорині, де власне і здійснювалось верховне управління усіма духовними процесами Волині-України та України.

Щоб розібратись у цьому, почнемо з аналізу самого слова Суренж.

Про те, що назва столиці є абревіатурою, говорилось у книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж». У понятійному словнику книги було сказано, що слово Суренж варто розуміти у значенні «сонячне місто», або місто «зорі Сонця нині живущого». І, це не далеко від істини.

Але, якщо прибрати початкову узагальненість, застосувати напрацьовані нині методики, то з’явиться більш вірне і осмислене прочитання слова.

У «Велесовій книзі» слово Суренж пишеться як Соуренж. Аналіз показав, що саме таке написання слова (Соуренж), відтворює повне духовне значення цієї абревіатури.

Українською та роською мовами воно звучить як - «світло оріїв у росів є нині живуще».

Що це означає?

Світло – це світло Творця, духовна його сила; орії – найдавніші предки слов’ян, планетарні Першопредки; у росів є нині живуще – у росів (духовних Отців) є нині живуще.

Тобто, мова йде про духовну силу (світло), що дається Творцем, про орійську спадковість від Першопредків, можливість її несення достойними спадкоємцями, тими хто має високі ірійні рівні, росами.

І таким світлом, духовною силою, здатні оволодіти лишень носії переданої від першопредків (80 тисяч років тому) спадкоємності, знань та умінь. Тільки вони - найшановніші Отці серед землян! Тільки вони - Сини Божі!

Соуренж, як духовна сила Творця, здатна перебувати виключно у найвищому духовному органі Святих Отців, у земному духовному суді, у людях з найвищими ірійними рівнями. Назва такого земного органу - Троянь, триєдине коло ірійно найвищих Старотців.

Бесперечно, важливим є і місце перебування Трояні, місце де вона чинить духовну владу, місце де перебувають духовні діти Творця, місце де ними проводяться найвищі святі обряди.

Воно теж зветься Соуренжом.

Що з цього усього витікає?

Тільки одне. Ми живемо на святій землі, яку маємо шанувати і любити. Любити так, як її любили наші предки. Шанувати і захищати так, як це робили вони у часи Дулібії Рось 1-9 ст.н.е, у часи Волині-України та козацької держави Україна.

Це наш обов’язок!

Соуренж, як духовна сила, що передавалась Трояні, проявлялась на землях Суренжа у часи Дулібії Рось. Потім, разом з Троянню, ця сила перемістилась в околиці покинутого міста, в новий духовний центр (і це предмет наших нових пошуків).

Через зростання небезпеки від духовних ворогів, з 16 ст.н.е. діяльність Трояні набула особливого утаємничення. Але, не зважаючи на це, найвищі рахмани не тільки не послабили своєї праці, а навпаки, вони наполегливо направляли усі свої зусилля на духовне зміцнення Волині-України, а далі і України.

І їх діяльність тривала аж до 18 ст.н.е.!

Нині впевнено можна сказати, що саме духовна сила Соуренжа надихнула наших предків стати українцями!

Бо він, Соуренж, є те найсвятіше, що можуть мати людина зі світлими душами на Землі!

Десь глибоко, у підземеллях краю, зберігаються ті раритети, що полишили своїм духовним потомкам Святі Отці роської Трояні. Вони, ці раритети, мають бути передані у спадок достойним, тим, хто спроможний мати високі ірійні рівні, рівні Старотців, рівні Трояні.

Тільки вони зможуть користуватися раритетами (духовною силою) для блага людей, нести добро і любов, чинити суд по Праві. Тільки їм буде передано світло оріїв!

Безперечно, що святі раритети не мають попасти у руки не надто достойних, обтяжених низькими ірійними рівнями, спокушених матеріальною жагою, а тим паче, у руки духовних ворогів.

Вони не повинні стати німим докором нам, бути виставленими на полицях у неосвячених, духовно очорнених місцях, під наглядом духовно відсторонених осіб. Бо вороги тисячоліттями полюють на слов’янські святині, щоб використати їх на свій розсуд та у своїх темних ритуалах на догоду антисвіту.

Чи зуміємо ми їх зберегти? Чи не осквернимо віддавши у ворожі руки? Чи зуміємо прославити предків за їх тисячолітній подвиг? Чи зможемо відродити пам’ять та святість Соуренжа?

Питання складні та не риторичні. Вони вимагають духовного осмислення, розуміння святості раритетів, поваги до їх тисячолітньої історії.

Святині вимагають від тих, кому вони попадуть у руки, життя у Праві, відання Прави, славлення Прави.

Соуренж, як світла духовна сила, не простить зради, не вибачить неповаги, не дасться у руки ворогам!

Він світле ймення світлого діяння!

Осмислимо повернення Соуренжа!

+ + +

1. Влес книга. Дніпро, №4 – Київ, 1991.

2. Яценко Б. «Влесова книга» - пам’ятка ІХ століття. - Київ, 1994 .

3. Сушинський Б. «Велесова книга» предків. - Київ-Одеса, 2004.

4. «Велесова книга». Славянские веды. Составитель - Дудко Д.М. – Москва, 2004.

5 Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. - Вінниця, 2007.

6. Повість врем’яних літ - Київ, 1990.

7. Дем’янов В. Що було до Русі? - Рівне, 1994.

8. Чмихов М.О., Кравченко Н.М.,Черняков І.Т. Археологія і стародавня історія Україні.- Київ, 1994.

9. Шилов В.И., Истоки славянской цивилизации. - Киев, 2004.

10. Кучинко М. Археологія Волині.- Луцьк, 2005.

11. Нариси культури давньої Волині. Під редакцією Охріменко Г.В.- Луцьк, 2006.

12. Людство і віра. Том 1. МАУП. Посібник. Автор-укладач Щокін Г. – Київ, 2002.

13. Людство і віра. Том 2. МАУП. Енциклопедичне видання. Автор-укладач Щокін Г. – Київ, 2005.

14. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі) - Київ, 2006.

15. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії Рось. Суренж.- Київ, 2007.

16. Статті - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/

17. Карти - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps

18. Сайт - http://rivne-surenzh.com.ua/

Волинський Центр історичних та геофізичних досліджень «Рівне-Суренж» © 2017
Використання матеріалів сайту, їх передрукування можливе тільки з посиланням на даний сайт. Всі права застережені
«Рівне-Суренж»