У давніх росів і росів періоду дулібської держави 1-9 ст. н.е. (Дулібії Рось), існувало два поняття які описували та характеризували розуміння ними оточуючого світу. Це поняття «світ» та «мир».

Поняття «світ» застосовували до всього сущого довкола людини, видимого та невидимого, власне Космосу, того, що у ньому присутнє (звідси край світу, на краю світу). Поняття «світ» означало існування у Космосі фізичних полів (носіїв базової інформації), енергій, матерії, всього, що оточує та існує в різних формах і проявах, як духовних так і матеріальних.

Іншим за значенням є поняття «мир». «Мир» – це стан мудрого влаштування світу, його будова згідно законів Творця, розуміння цих законів людиною, всім суспільством та слідування цим законам. «Мир» - це світобудовчий закон Творця для нашого Всесвіту. Відповідно для інших Всесвітів існують свої «мири» - закони їх творення.

«Мир» для людини минулого – це одночасно і духовний стан (внутрішній світ), який виховувався в людині суспільством для знаходження нею свого місця у вселенській свідомості - польовій, одухотвореній частині світобудови, мислячій субстанції, головному інформаційному носієві Космосу.

«Миром» людина також називала та називає стан суспільства на основі світобудовчого закону Творця, в якому виникала гармонія відносин, суспільства та всього живого, людини та всього наявного в Космосі, що існує в польовій, енергетичній чи матеріальній формі.

Тому основа роських (саме роських) слів «світ» та «мир», які є абревіатурами, - це звернення до Творця, до всесвітньої свідомості, прославлення їх.

Абревіатура «світ» - конструкція з трьох слів, що читаються як «слуга вічного творця», і підкреслює залежність фізичних полів, енергій, матерії від волі Творця та його законів.

Абревіатура «мир» - теж з трьох слів, і читається як «мудро и(і) робожо» (мудро і богомрозумно), що вказує на вагому духовну складову світобудови, та домінацію космічного розуму, що включає ірійні (духовні) ієрархічні структури (РО – Розуми Отця), як інформаційного поля «світу».

Таке словотворення є давнім і головним правилом для побудови роських слів, словосполучень, фраз, де космічне, божественне світобачення домінує.

На жаль, в історичних протистояннях і конфліктах за останніх 70-80 тисяч років людство взяло за основу десятки різноманітних вузьконаправлених моделей світобачення. Такі разнонаправлені моделі були у більшості цивілізацій, що мали змогу існувати.

Ідейна основа таких моделей - обмежене професійне, етнічне, релігійне, громадське бачення «світу» людиною. При цьому дрібнилось на частини єдине, цілісне, божественне світосприйняття, єдиний «мир», як закон світобудови, що існував на початку ери людини. Як наслідок цього – початок процесу відходу від об'єктивного закону розвитку, закону Творця.

Неодноразово такий відрив закінчувався крахом людської цивілізації і всепланетарными катаклізмами (останні з яких стались в 25-23, 17-16, 9-8 тис. до н.е.). Катаклізмами, які часто стимульовались людиною, що руйнувала «мир» - закон Творця, каркас Всесвіту.

Чи не йде нинішнє людство до такого кінця?

Чи зможе воно побачити контури «миру», тобто необхідність слідування закону Творця, програми, яка діє у нашому Всесвіті?

Роздробленість і обмеженість світобачення в сучасному людському суспільстві оцінюється його членами як, нібито, об'єктивний і закономірний процес розвитку людства, як шлях пошуку вірного напряму методом відбору, методом проб. Але це помилкове уявлення. Вибирати фактично немає з чого.

Така ситуація виникла через перебування членів суспільства в рамках уявних маленьких «світів» (світ управління, світ релігії, світ бізнесу, світ науки, світ культури, світ історії та інші). Ці маленькі «світи» відривають частини суспільства від єдності цілого «світу». Вони, будучи вторинними структурами, отримують надлишкову степінь свободи, що призводить до світоглядної боротьби, там де її не повинно бути. Вони борються з законом Творця. При цьому кількість носіїв істинного закону «миру» в проявленому «світі» різко зменьшується.

Антропоцентризм, користолюбство, егоїзм учасників таких невеликих «світів» прикриваються їх внутрішніми правилами, професійними, етичними кодексами та узаконюються людиною. Декларуються права людини, але замовчуються обов’язки тієїж людини перед законом Творця, перед ієрархією світобудови. Такі маленькі «світи» нагадують законсервовані продукти, термін придатності та корисності яких обмежений.

«Мир», контрольований Творцем, як головна програма існування Всесвіту, на догоду людському антропоцентризму та на шкоду цілісності закону ієрархії, не може бути змінений людиною в довгостроковій перспективі (навіть в обмеженому просторі). Звідси, людина має знати - «мир», як закон Творця, порушувати, ставити під сумнів (вірус антизакону) чи забувати– небезпечно. Це головний заповіт для всіх людей!

Історично, починаючи з 80-70 тис. до н.е., розповсюдженням знань закону Творця, «миру», займались європейські вчителі-будителі. З регіону свого перебування (нині це північно-західна Україна) у 30-28 тис. до н.е. вони переселились на Тибет. Там, поряд з Тибетом, в Загір’ї-Семиріччі, 22 тисячі років тому вчителі-будителі продовжили свою духовну місію навчаючи основам світобудови, законам Творця, «миру», своїх учнів з Європейського континенту - перших слов’янських волхвів-укрів. Оповідь про мандри останніх є в книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)». ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/pub/ )

Місією волхвів було створення та перенесення на захід так званого «роського світу». Світу, що адаптував закон Творця в умовах планети Земля до людини, організовуючи світ просвітлених людей. Основою процессу було широке навчання, просвітлення, тих, хто прийшов з волхвами. Розвиваючи свою духовність, вони ставали росами, або просвітленими («рос» – перекладається як « розум світу», той хто має контакт з РO у «світі»). Роси були головними помічниками та оточенням волхвів, відданими мессіонерами, носіями істинних знань світобудови.

Не варто переповідати шлях волхвів та ведених ними слов’ян в Європу, бо його опис є книзі про Дулібію Рось (він пролягав через Алтай, оз. Балхаш, Прикаспій, Мангишлак, Кавказ, Межеріччя, Шумерію, Ханаан, Анатолію, Подунав’я, Карпати). Остаточним пунктом та місцем найактивнішої діяльності волхвів були землі між Віслою та Дніпром, Прип’яттю та Дністром. Тут носії просвітництва почали будувати «роський світ» ( перший росько-дулібський загін з Карпат на Волинь потрапив у 243-241 р. до н.е.), тут ними була створена роська, загальнослов’янська держава.

Історія цієї держави, яка втрачена в результаті ідеологічної та релігійної боротьби, трагічна. Але важливим є головний наслідок її діяльності – на довгі віки укорінення просвітницької ідеї в Європі. Вона дала початок слов’янському світу, що зростав на засадах слідуванню закону Творця, любові до сущого, шануванні «миру» на Землі та у Всесвіті, як єдиної та істинної керівної програми .

Галло-кельти, фракійці, балти, сармати, як оточення росів, потрапляли в сферу роського просвітлення, а їх окремі племена ввійшли в волхвівську державу. Значна частина з них стала слов’янами, а вибрані та достойні були посвячені в роси. Повстала широка слов’янська спільність, серцем якої був роський осередок.

З часом цей процес обійняв землі від Лаби (Ельби) до Кавказу, від Чорного до Балтійського моря, охоплюючи собою землі германців, тюрків, хозарів, фінів, угрів, в якому значна роль відводилась месіонерским загонам росів.

Бурхливість, масштабність та швидкість цього процесу, недостатня глибина просвітлення та мала кількость росів для таких широких завдань, інші фактори (чума, обмежена по силі боротьба з духовним невіглаством) призвели до розмивання зусиль місіонерів. З початку 7-го ст.н.е. на переферії дулібської держави посилились неконтрольовані процеси. Це розпочало етап дроблення загальнослов’янської держави, яка так і не стала загальнороською.

Проте і після падіння роської держави на початку 9 ст.н.е. в її осередку на волинських земля, збудований волхвами «роський світ», носій ідеї «миру», не зник. Він продовжував існувати. Тут було створено нові духовні центри та школи, відновлено врачені елементи системи духовних стосунків, налагоджено духовні контакти, які в 11-13 ст.н.е. вплинули на створення Волинсько-Галицької держави, дали слов’янсьому світу велику кількість духовних та військових лідерів.

З 14 століття, передбачаючи часи лихоліть, часи державної зради, духовного падіння суспільства, волинські роси почали готуватися до будівництва значної кількості нових росколаней (русколаней) за межами волинських земель ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/114 ). Ті мали стати осередками-ланками «роського світу», хранителями його ідеї. Успішними стали два починання: на Алтаї (кінець 14 ст.н.е.) та на о. Хортиця на Дніпрі (кінець 15 ст.н.е.).

Осередок на Хортиці став школою, де волинські роси пропагували «роський світ», як даний Творцем, успішно організували навчання козаків-характерників, що призвело до створення Запоріжської січі. Через січ (абревіатура з перекладом – «світло Ірію чисте») цей осередок впливав на процес збереження роської ідеї в Європі 16-17ст.

Процес почав гальмуватися у 17-18 ст.н.е., коли назву «роси» було використано державницькою структурою антироського спрямування, що поступово ліквідувала духовний осередок козаків. Ідея «роського світу» на основі «роського миру» була спотворена. Січові землі перестали бути безпечним прихистком носіям «роського миру», що пішли в інші місця.

Алтайський осередок у 15 ст.н.е., зберігши хороші контакти з Волинню, доповнив модель «роського світу» організувавши чітку схему роського розселення (14 поселень навколо духовно-просвітницького центру). Його керівним органом стала рада жреців, представників поселень. У 16 ст.н.е., в наслідок контактів з Волинню, з ціллю пошуку безпечного прихистку, було сплановане переселення росів далі, в бік Тибету, що і сталось.

Ні переслідування, ні свідоме спотворення світоглядних основ волинських, козацьких, східних росів, не знищили роського духу в 19-20 століттях. Стримління слідувати закону Творця, творити «мир» на давніх роських землях не зчезало.

Виникає питання, чи існує хоч десь «роський світ» нині?

Чи є змога його відродити?

Відповідь на ці питання будуть позитивними лише в тому випадку, якщо ідеї просвітництва, ідеї «миру», об’єднають на землях «роського світу» істинних носіїв законів Творця, законів світобудови, законів «миру».

Бо, істина - в Творці!

1. Влес книга. Дніпро, №4 – Київ, 1990.

2. Яценко Б. «Влесова книга»-пам’ятка ІХ століття. -Київ, 1994 .

3. Сушинський Б. «Велесова книга» предків.- Київ-Одеса, 2004.

4. «Велесова книга».Славянские веды. Составитель- Дудко Д.М. – Москва, 2004.

5 Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. -Вінниця, 2007.

6. Кобычев В.П. В поисках прародины славян.- Москва, 1973.

7. Повість врем’яних літ -Київ, 1990.

8. Слов'яни південно-східної Європи в переддержавний період. -Киев, 1990.

9. Геродот. Історія у 9 книгах.- Київ, 1993.

10. Дем’янов В. Що було до Русі?- Рівне, 1994.

11. Чмихов М.О.,Кравченко Н.М.,Черняков І.Т. Археологія і стародавня історія України.-

Київ, 1994.

12. Крисаченко В.С. Україна на сторінках Святого листа та витяги з першоджерел, що

засвідчують процес поширенння християнства на теренах України від апостола Андрія до

князя Володимира. – Київ, 2000.

13. Наливайко С.Таємниці розкриває санскрит.- Київ, 2001.

14. Наливайко С. Індоарійські таємниці України.- Київ, 2004.

15. Шилов В.И., Истоки славянской цивилизации. -Киев, 2004.

16. Вінокур І.С.,Телегін Д.Я. Археологія України.- Тернопіль, 2004.

17. Власто А.П. Запровадження християнства у слов’ян.- Київ, 2004.

18. Археологія України. Під редакцією Залізняка Л.Л.- 2005.

19. Кучинко М. Археологія Волині.- Луцьк, 2005.

20. Сулейменов Олджас. Мова письма.- Київ, 2006.

21. Нариси культури давньої Волині. Під редакцією Охріменко Г.В.- Луцьк, 2006.

22. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії.Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі).-Київ,

2006.

23. Дем’янов В.О., .Андрєєв О.А. Велич Дулібії. Рось. Суренж.- Київ, 2007.

24. Дем'янов В.О., Русколань: Волинські таємниці слов'янської прабатьківщини. –

Сайт ДЦ «Рівне- Суренж», Рівне,2009. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/114

25. Дем’янов В.О., Волхвізм - духовна школа слов’ян. - Сайт ДЦ «Рівне- Суренж»,

Рівне,2008. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/105

26. Дем’янов В.О., Суренж-Арта: священне місто слов’ян. – Сайт ДЦ

«РівнеСуренж»,Рівне,2008. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/108

27. Дем’янов В.О., Походження слов’ян: сплеск ведичної культури в Європі кінця І

тис. до н.е. –середини І тис.н.е. - Сайт ДЦ «Рівне-Суренж»,Рівне,2008.

http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/111

28. Дем’янов В.О., Дулібські пам’ятки Жидичина. – Сайт ДЦ «Рівне- Суренж»,

Рівне,2008. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/16

29. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/dictionary/hist_dict

30. http://rivne-surenzh.com.ua/