«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
«Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)»
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
Інші статті:
Літописна історія слов’ян – пошуки втраченої правди
«Рівне-Суренж»
«Рівне-Суренж»
В. О. Дем’янов, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 13 Березня, 2014 року

Виклад давньої історії слов'ян нині базуються виключно на тих письмових свідченнях, які внаслідок історичних колізій, стали єдино доступними для вивчення. Шанувальники цих письмових свідчень переконують нас у тому, що дані документи начебто надійні джерела історичних відомостей, яким потрібно беззаперечно довіряти.

Але, чи так це?

До таких відкритих для дослідження документів належать так звані давньоруські літописи, які своїми розповідями торкаються давньослов'янських часів (до 10 ст.н.е.), періоду Київської Русі (10-11 ст.н.е.), часів феодальної роздробленості (11-13 ст.н.е.) та періоду, так званої, Галицько-Волинської держави (13-14 ст.н.е.).

Ці давньоруські літописи мають загальноприйняті назви, а саме: «Повість врем’яних літ», «Літопис Київський», «Літопис Галицько-Волинський». У час свого укладення вони були об’єднані в літописне зведення, або список, під умовною назвою «Літопису руського».

Неупереджений аналіз давньоруських літописів виконаний ще у 20 столітті дав зрозуміти головне - дані твори є досить віддаленими від часу літописних подій, бо вони написані не раніше 15-16 ст.н.е. Дослідники літописів побачили у них присутність різних джерел, сліди значного редагування таких, ознаки вилучень (втрати логіки викладу).

При цьому початковий текст літописних списків (власне «Повісті врем’яних літ») нібито належить відомим у давнину літописцям - Нестору та Сильвестру (11- поч.12 ст.н.е.). Для наступних по періодам текстів автори у літописах не вказані.

Але, чи дійсно перед нами те, що писали Нестор та Сильвестр? Та і хто автори наступних по черзі матеріалів?

До того ж, послідовність літописання у списках переривається значними інформаційними пробілами (такі складають роки й десятиліття), які можна трактувати як умисні вилучення.

Стиль викладу літописів є досить неоднорідний: від короткого сухого фактажу, до широких та емоційних описів подій державного, ідеологічного та релігійного спрямування. Відсутність певної ритміки викладу вказує на присутність пізніших умисних вставок.

Більшість широких викладів складені з явним пізнішим знанням наслідків описаних подій, що вказує на час їхнього походження (15-16 століття). До того ж вчинки деяких літописних героїв не послідовні і алогічні, що вказує на приховування частини компрометуючих їх фактів.

Досить дивними виглядають окремі повідомлення стосовно ключових історичних подій і пов'язаних з ними осіб. Спонтанні та авторитарні реакції цих осіб часто не відповідають історичній логіці подій і не зрозумілі з точки зору суспільної доцільності.

Відчутно і те, що у літописному викладі є продумані вилучення значних пластів інформації стосовно стародавніх слов'янських народів, державного будівництва у них (мова йде про так звані часи Троянові, часи бусові, Дулібський Союз-державу 1-9 ст.н.е. - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/127 ).

До того ж, в усіх давньоруських літописах домінує історія виключно Рюриковичів. Навмисно принижуються інші слов'янські керівники, серед яких волхви, Старотці-рахмани (старці). Слов'янські народи зображуються темними і недалекими. В оповідях вони «примітивні» племена, що не знають державності і яких Рюриковичі «ощасливили» своєю владою.

Але при усіх намаганнях літописців до возвеличення Рюриковичів, складається враження, що їхня влада займає територіально дуже обмежений простір. Цей простір літописці хочуть значно перебільшити (міняючи географію сімейних володінь, дописуючи чужі володіння).

Правками і доповненнями нав’язується думка про першородність та могутність влади Рюриковичів (на східних теренах від річки Вісли). Жорстока боротьба з волхвами і Старотцями, як носіями іншого типу державності (істинно слов’янського, дулібо-роського), яких переслідували і нищили, прямий тому доказ.

Схоже саме ця древня слов’янська, дулібо-роська державність, як об’єкт рюриковицьких посягань, за задумом літописців 15-16 століть, мала назавжди зникнути з історії слов’янства.

Так на що ж вказує викладений аналіз?

На те, що так звані, давньоруські літописи – твори компілятивні. Вони, специфічного роду підробки, з особливим і націленим на фальсифікацію використанням текстів більш давніших літописів, з довільною переробкою матеріалів таких, значною правкою, переписуванням багатьох розділів, наповненням «новими фактами», цільовими дописками, змінами імен і володінь, бачення історії слов’янства з позиції замовників літописів 15-16 ст.н.е.

Таким маніпулюванням, компіляцією, підробкою, невідомий нам редактор і замовник намагаються сформувати особливий, «виправлений» погляд на історію розвитку слов'янського світу, бажаючи замінити історичну правду на неправду. Прикриттям для такої неправди він обрав гучні імена літописців минулого.

Але кому було вигідне «виправлене» бачення давньої історії слов'янства і для чого?

Дослідники припускають, що у 15-16 столітті підробка літописів була потрібна виключно нащадкам Рюриковичів. Бо переписані літописи спрямовувались головним чином на виправдання авторитаризму родини Рюриковичів (що занесений княгинею Ольгою і її оточенням), для приховування фактів зради членів сім'ї у 10-13 століттях, для формування претензій на незаконно захоплені землі і владу у давньому Києві, для війни проти істинної влади у регіоні – Трояні, держави росів, Дулібського союзу, та їх нащадків ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/15 ).

Літописи прагнуть уникати об’єктивних по суті розповідей про розгорнуту Рюриковичами з кінця 10 століття війну проти слов'янського світогляду (Прави). Вони виправдовують жорстокі переслідування Старотців-рахманів, волхвів, інших служителів Прави ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/118 ).

Криваві феодальні чвари сім'ї, нескінченне дроблення земель нащадками Рюриковичів, подаються у літописах якщо не досягненнями, то принаймні «нормальним процесом». При цьому діям Рюриковичів приписується певна історична «позитивність» ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/126 ).

Компілятивні літописи 15-16 століть намагаються подати факти прямого співробітництва Рюриковичів з монголо-татарськими завойовниками у вигідному для їх потомків світлі. Вони прагнуть виправдати широку участь князів в організованому загарбниками грабунку слов'янського населення, підносять добровільне служіння Рюриковичів золотоординцям як прояв особливої «державної мудрості», турботи за «спасіння» слов'янського світу.

Багато хто з дослідників, знаючи таке, не один раз ставив собі такі запитання:

- чи можуть так звані давньоруські літописи вважатися надійним і правдивим історичним джерелом?

- де знаходяться істинні першоджерела з яких «переписувались» літописи, або які не потрапили до них?

- хто конкретно замовив підробки і хто їх виконав?

Очевидно, що підробки не писалися в місцях літописних подій: на Придніпров'ї, Прикарпатті, у Волино-Подільському регіоні. Бо після поразки ординців на Синіх Водах у 1362 році, зазначені регіони були остаточно очищені від прямої влади Рюриковичів та майже усі перебували у складі Волині-України ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/96 ) та князівської Литви.

Влада зазначених союзних держав не була зацікавлена у прославленні збанкрутілих Рюриковичів, на совісті яких було незаконне захоплення влади, терор, внутрішньослов’янські війни, руйнування світоглядних осередків (центрів Прави, наприклад Діброви), служіння золотоординським ханам, прийняття ролі ханських наглядачів та учасників таємних орденів і лож ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/124 ).

У цей час союз Литви і Волині-України активно протистоїть Золотій Орді по межі її західних улусів. Саме в цих улусах осіло досить багато Рюриковичів, які відверто спираються на ханську допомогу та вірно служать тим, хто дав їм шанс залишитись при владі.

Варто згадати і те, що високе положення Рюриковичів у Орді - це наслідок кревного ритуального братання Олександра Невського з родиною Батия, з Сартаком - сином хана. Положення Невського, як названого сина Батия, показало іншим Рюриковичам спосіб збереження влади через відверте служіння ординцям.

Литвою і Волинню-Україною у 14-15 столітті були здійснено ряд походів на Золоту Орду з метою відсунення загрози якнайдалі на схід. З найбільш відомих походів того часу треба відмітити походи на Москву (1370 р.; 1372 р.), у Смоленську землю (1375 р.; 1384 р.; 1402 р.), у Псковську землю (1405 р.).

Але як на це реагували Рюриковичі?

Ідея реваншу проти Литви і України вже тоді активно побутувала у їх середовищі. Подразником ситуації стало укріплення суперників Рюриковичів, тісні контакти Литви та Польщі, проникнення у Литву католицизму та настроїв владної унії.

Проте носіям ідеї реваншу були потрібні вагомі «аргументи», певні докази «законності» зазіхань на втрачену колись їх прадідами авторитарну владу на землях південного-заходу. У 14-16 ст.н.е. в усьому південно-західному регіоні до влади повернулись потомки місцевих корінних народів, що вірили у Праву, шанували Старотців-рахманів, прагнули відновити древній слов’янський уклад ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/125 ). Вони, поряд з носіями Прави, були головними ворогами Рюриковичів.

Напевне тому завданням рюриковицького реваншу не відповідали літописи 11-13 століть вивезені з Києва, Придніпров'я, Прикарпаття. Їх виклад, швидше за все, показував незаконність приходу до влади Рюриковичів (кінець 10 в.н.е.), їх світоглядну обмеженість, слабкість їх як керівників, вузькість територіальних володінь сім’ї, згубність братовбивчої політики, ідейну залежність від агресивних сусідів.

Тому такі літописи Рюриковичі прагнули замінити, переписати, переробити, компілювати, наповнити якимось новим і пафосним змістом, який би приховав сам факт незаконного захоплення влади у Дніпровському регіоні на частині території Дулібского союзу (роських земель) у кінці 10 ст.н.е.

Редакторам потрібно було виправдати зраду Рюриковичів стосовно Трояні і Старотців, стосовно держави-союзу з центром на Волині, зраду слов'янського світогляду, віри у Праву. При цьому бажано було прикритись іменами Нестора та Сильвестра ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/129 ).

До того ж, підробками можна було збільшити межі володінь Рюриковичів включивши у них сусідні держави, князівства, народи, чи прибрати письмові згадки про такі (як вилучення історії Дулібського Союзу 1-9 ст.н.е.), а також прибрати непотрібні імена Старотців, волхвів, князів, поправити генеалогічні лінії.

І хоча ідея повернення нащадків Рюриковичів на південно-західні землі (Волині-України та Литовського князівства) у 15 столітті виглядала доволі фантастичною, проте саме така ідея закладала основи агресивних намірів еліти Московського царства на силове «об’єднання» ефемерного рюриковицького світу.

Допомагали цьому розпочаті ще у 10-14 століттях маніпуляції з давньою слов'янською, велесовичною абеткою, через застосування штучного кириличного алфавіту. Вони перетворили давньороську велесовичну букву «о», при прочитанні, в «оук», і далі в «у». При цьому усе давньороське, старослов'янське, дулібське, просто ставало рюриковицьким, давньоруським. Таким чином уся давня історія Подніпров’я, Прикарпаття та Волині уже через правлені літописи відверто грабувалась і привласнювалась ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/118 ).

Закладання ідеї Рюриковицького реваншу (вектор на південний-захід) починається у період поступового знесилення Золотої Орди і зміцнення влади власне Рюриковичів у регіоні Верхньої Волги (з Василя І Дмитровича, великого князя московського та володимирського, 1371-1425 р.н.е.).

Успіхи «збирання» земель довкола Москви стають явним прикладом можливої централізації влади по типу візантійському чи золотоординському ( http://dist-tutor.info/file.php/85/Tema_6/Rasshirenie_Mosk.kn-va_vo_vt_pol_14_-_per_por_15.gif ).

Саме у цей час і починається робота над компілятивними літописами.

Особливо прискорили літописну роботу військові успіхи Москви у 16 столітті. Рюриковичі почали не тільки оборонятись від західних сусідів, але і вести широкий наступ на них.

Війни Московського царства у кінці 15 століття (1487-1494 р.) та на початку 16 століття (1500-1503 р.; 1512 - 1522 р.; 1534-1537 р.; і т.д.) на південно-західному напрямку - тому підтвердження. Послабивши свою залежність від Золотої Орди, Рюриковичі, в той же час перейняли ідеї авторитарної золотоординської влади, вважаючи їх дуже ефективними.

І хоча до повного загарбання Подніпров'я і Прикарпаття було ще далеко, ідея гегемонії на східних (від Вісли) землях вже мала місце. Так закладався вірус великодержавності і рюриковицької зверхності. З'явились і спроби впливу на козацьку Україну та факти долучення її північних, а далі і східних земель до Московського царства під приводом «братського (рюриковицького) возз'єднання» ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/123 ).

Але тільки при Петрі І, що був одержимий величчю та невгамовним бажанням перетворити Московське царство в нову Римську імперію (Третій Рим), великодержавність стала всеохоплюючою. Інтерес до компілятивних підробок у Московському царстві значно зростає.

Розуміючи значення таких літописних зібрань, як певного обґрунтування агресивного «возз’єднання», Петро І розширив пошук усіх наявних компілятів. Дізнавшись про знаходження одного з таких літописів у Литві (воєвода Радзивілл привіз такий з російської півночі) Петро наказав ретельно переписати знахідку для особистого користування (1716 р.).

Пізніше, у 1760 році, Радзивиллівский літопис був остаточно викуплений царськими посланцями і потрапив в імператорську бібліотеку разом з іншими літописними підробками. Зусиллями нащадків Петра І пошук інших компілятивних списків розгортається на місцях їх можливого написання - в майстернях північної частини імперії.

Про знайдені там літописні списки стає відомо лишень під кінець 18 століття, коли потомок знатного татарського роду Кара-Мурзи, історик Карамзін, член масонської ложі «Золотого вінця» та історіограф царя Олександра І, отримав наказ царя написати «Історію держави російської» застосовуючи давньоруські літописи (була видана у 1818 р.).

В результаті пошуків, один з невідомих літописних списків Карамзін знаходить у тій же імператорській бібліотеці Академії Наук у 1809 році. За відомостями бібліотеки він був привезений з Іпатського монастиря під Костромою.

Інший список, ймовірно дублікат Іпатського літопису, Карамзін знаходить у тому ж році в бібліотеці купця Хлєбнікова. Список відрізняється від «Іпатського», хоча обидва списки складаються з відомих нам трьох літописів.

У 1811 році в імператорську бібліотеку було передано ще один компілятивний список, так званий «Лаврентієвський» або «Пушкінський». Він був викуплений графом Мусіним-Пушкіним у якогось приватного колекціонера у 1792 році. Вважається, що список прибув з монастиря міста Володимира на Клязьмі.

Цікаво, що видання «Історії держави російської» Карамзіна, це початок процесу наукової «канонізації» літописних підробок. Після публікації твору, давньоруські літописи стають базисним і «беззаперечним» матеріалом для обґрунтування подальшого територіального зростання нової імперії на південний-захід.

Але де поділися ті давні літописи, які використовували літописці-компілятори?

Найімовірніше вони, по завершенню роботи над підробками, були знищені. Бо у майбутньому за їх допомогою могла постати певна небезпека розвінчання підробок.

По тій же причині у самих списках не існує імен редакторів та писарів 15-16 століть. Не зазначено у них і місць написання підробок, місцезнаходження майстерень компіляторів.

Які ж висновки можна зробити зі сказаного? Про що мовчать давньоруські літописи-підробки 15-16 століть?

Аналізуючи вище сказане, можна констатувати наступне:

1. Давньоруські літописи (списки) знайдені в імператорській бібліотеці та в приватних колекціях Москви у 18-19 ст. н.е. - є компілятивними підробками 15-16 століть, що складені на базі невідомих, значно раніших літописів з території Середнього Подніпров'я, Прикарпаття, та перероблених з однією метою - неправдивого викладення історії слов'янства, возвеличення діяльності Рюриковичів які незаконно захопили владу наприкінці 10 століття н.е. на частині слов'янської території, зрадили слов’янські цінності, світогляд та народ;

2. Ці літописи («Повість врем’яних літ», «Літопис Київський», «Літопис Галицько-Волинський»), є завідомо замовні твори складені за умислом нащадків Рюриковичів та виконані за межами місць літописних подій (далеко на півночі) у 15-16 столітті з метою прославлення діянь родини Рюриковичів, їх авторитарної держави (988-1054 р. н.е.), наступних нетривких державних утворень (11-14 ст. н.е.), для майбутнього реваншу та експансії на землі Подніпров’я, Волині та Прикарпаття;

3. Своїм ідеологічним вістрям давньоруські літописи 15-16 століть спрямовані проти Староотцівско-волхвівської (рахмано-волхвівської) системи, світогляду Прави, Дулібського Союзу (Дулібії Рось, 1-9 ст. н.е.), слов'янської державності (відродженої у формі козацької Волині-України), з метою подальшої узурпації усієї слов'янської спадщини регіону;

4. Давньоруські літописи стали ідеологічною базою для розгортання наступу Рюриковичів та їх наступників на Подніпров'я та Прикарпаття у 17-19 століттях н.е., організації жорстоких гонінь на носіїв Староотцівсько-волхвівської (рахмано-волхвівської) системи, переслідування Старотців-рахманів, волхвів, служителів козацької церкви, а також нищення письмових свідоцтв, атрибутики, артефактів.

Ось, що говорить у 9 столітті «Велесова книга» відчуваючи майбутню зраду таких як Рюриковичі ще за сто років до трагічних подій 10 століття (фрагмент дощечки 1):

«Забули в сум'ятті наші добрі старі часи. Тепер йдемо, куди не знаємо. А також ми маємо озирнутися в минуле. Соромимося Нава, Праву, Яву знати, і навколо буденного відати і думати...» ( ВОТСЩЕ СУПАМЯТОХОМ ДОБЛЯ НАША СТАРОІ ЧАСОІ ТАК ІДЕМО КАМО НЕ ВЕСТІ А ТАКОСЬ МОІ ЗРЕМО ВОСПЯТЬ А РЩЕМОЖЕ БО ЕСЬМОІ СТОІДІХОМСЯ НАВЕ ПРАВО ЯВІ ЗНАТІ І АБАПОЛО ТЬРЛА ВЕДЕТЕ А ДОУМІТЕ ...).

Ще більш пророчо звучать інші слова «Велесової книги» на дощечці 6-д. Вони звернені до нас і нашого часу і віщують нам майбутні зміни:

«Зоря світить нам, і ранок іде до нас, а також маємо вісника, що скаче у сварзі. І говоримо хвалу у славу Божу... А тому відкидаємо скорботу нашу. А будемо мати таке: Величний Син світлий Інтри йде! Від темряви маємо вишню допомогу Нашого, а Старійшини це благо отримають від нього - твердість і міцність, щоб і ворогам ми відповідь дали, як треба! » ( АТО ЗОРІА СВЬТЕ ДО НЬ А РАНОК ІДЕ ДО НЬ А ТАКО ІМЕМО ВЬЕСТНЕКА СКАКАВА ВСІ СВРЗЕ А РЩЕХОМ ХВАЛУ А СЛВУ БЗЕМ ... А ТАМО СМЕ НЕЯХОМ СКОРБЕНЬ НАШУ А ОДЕРЗЕМА ІНА ТА ВЛАЧЕ НОІ СОІН СВЬТЕН ІНТРУВ ОДІ ТЬМЕА ІМАХОМ ВИНЕГО ДОПОМЕНЦЕ НАШОГО А СТАРЕЩА СЕ БЛАГО ДОСТАНЕХОМ ВОНА ТВРДОСТЕ Й КРПОСТЕ АБО І ВРАЗЕМ З МЕ ОТВЬ ДАЛИ ЯКО ІСТЕНЬ ).

Про що говорять ці давні слова з «Велесової книги»?

Про те, що з вищою допомогою Світлого Ірію, з приходом Сина Інтри (Сина Божого), будуть відкинуті вороги і повернуться до нас і знання Прави, і збережені давньослов'янські раритети та письмена, і символи істинної віри в Творця.

Повернуться до нас у наше повсякденне буття. Повернуться для очищення Землі від антисвіту і його рабів. Повернуться до тих, хто світлий душею, хто вірить в силу Прави!

Час змін уже настав.

Слава слов’янським Предкам!

+ + +

1. Влес книга. Дніпро, №4 – Київ, 1991.

2. Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. -Вінниця, 2007.

3. Повість врем’яних літ - Київ, 1990.

4. Літопис руський за іпатським списком. Переклад Л. Махновця. – К.1989.

5. Лаврентьевская летопись. (Полное собрание русских летописей. Том первый). Ленинград, 1926—1928г.

6. Радзивилловская летопись // ПСРЛ. — 1989. т. 38.

7. Памятники литературы Древней Руси. XIII век. М., 1981. С.236-425

8. Полное собрание русских летописей (ПСРЛ) - http://www.lrc-lib.ru/?id=5

9. Дем’янов В. Що було до Русі?- Рівне, 1994.

10. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії.Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі) - Київ, 2006.

11. Дем’янов В.О., .Андрєєв О.А. Велич Дулібії. Рось. Суренж.- Київ, 2007.

12. Статті - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/

13. Карти - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps

14. Сайт - http://rivne-surenzh.com.ua

Волинський Центр історичних та геофізичних досліджень «Рівне-Суренж» © 2017
Використання матеріалів сайту, їх передрукування можливе тільки з посиланням на даний сайт. Всі права застережені
«Рівне-Суренж»