Давні слов'яни були переконані - ціллю людського життя на Землі є удосконалення світлої душі, яка втілюється у біологічну тілесну форму за законом Творця. Така душа має постійно духовно вчитись, зростати, готуватись до повернення у Світлий Ірій. Рахмани та волхви нагадували, що втілення людської душі відбувається не спонтанно, не випадково, а у певному порядку, етапами, кожен з яких має належне і важливе значення.

Предкам було відомо, після зачаття, у перших три місяці вагітності, відбувається виключно фізичний процес розвитоку зародка, його біологічне зростання. На межі третього і четвертого місяців у зародку стається перший, та дуже важливий, крок духовного наповнення.

У цей момент до зародку входить перше з необхідних йому полів - Дух. Це поле (Дух) має надалі єднати біологічне тіло зародка з тонким тілом нового організму (складною системою полів, що прийдуть пізніше). Це перше поле предки називали не інакше як "живою".

Духівникам було відомо, що з початку четвертого місяця розвитку і до кінця сьомого місяця вагітності проходить формування базової основи тонкого тіла дитини. Поступово розвивається сім головних енерго-польових центрів, які зростають по черзі у силі, один за одним.

З кінця сьомого місяця у тонкому тілі дитини постають ще три важливі енерго-польові центри. Вони, і це суттєво, центри найвищого порядку. У такий відповідальний момент усі ресурси організму, його тонкого тіла, ідуть на їх побудову. Тому передчасне народження дитини у цей період (на 8-му місяці) може бути надто небезпечним.

Завершення розвитку головних енерго-польових центрів організму (усіх десяти) відбувається у період 9-го місяця вагінтності та напротязі декількох неділь по тому. Таке остаточне формування каркасу тонкого тіла дитини є чітким сигналом материнському організму до фізичного народження дитини.

Проте закладення людської душі у тонке тіло дитини має відбутись трохи пізніше.

Організму новонародженного і його тонкому тілу, після появи на світ, потрібен певний час для накопичення духовно-польового ресурсу необхідного для входження у нього головного польового елементу - душі. Духовні Отці знали, головне дійство, втілення душі, відбувається між 3-ою та 4-ою седмицею після народження (між 21-им та 28-им днем земного буття дитини) і є найбільш значущим моментом у становленні людини.

У зазначену седмицю, у підготовлене тонке тіло дитини, м'яко вводиться душа. З того часу дитина починає відчувати, усвідомлювати, бачити світ по іншому - більш осмислено, допитливо, живіше. Батьки надалі часто згадують про цю суттєву зміну у поведінці дитини, говорячи про початок живого контакту з новонародженим. Так на Землі з’являється людська душа в земній яві, або власне людина.

Які висновки з цього можна зробити? Що з цього витікає?

Витікає те, що момент біологічних родів (вихід дитини з утроби матері), ми абсолютно помилково називаємо днем народження людини. Помилково, бо і поява душі у Світлому Ірії, і її народження як духовно-польової структури, дія нам абсолютно невідома, малозрозуміла та віддалена від нас у часі на роки, століття, а можливо тисячоліття.

Звідси висновок - ми не знаемо віку своєї душі, часу її народження, причин за якими вона втілилась саме у обране Світлим Ірієм тіло. Душа (людина) лишень приходить з Світлого Ірію у визначений час, з волі вищих сил, та отримує можливість для удосконалення, аби знову повернутися у Ірій.

Цей стан речей добре розуміли наші предки. На це вказує їх ставлення до земного втілення - як до чергової події у циклі тисячолітніх змін (покращень, погіршень) людської душі. Згідно світогляду предків, життя - це трансформації душі, що перебуває у Світлому Ірії. До того ж, усі світлі душі є ірійними особистостями, які втілюються при народженні в обрані для них Світлим Ірієм тіла.

Духовні Отці відали, якість душі, яка зазнала втілення, може суттєво змінюватись. Отримати оцінку таких змін вона здатна тільки після смерті, через особливий цикл повернення душі у Ірій (для різних душ різний). Бо душа після земного буття може бути надзвичайно світлою (святою, не потребувати очищення), світлою не достатньо (потребувати очищення), або забрудненною (і її поглине антисвіт).

Душі, що були не поглинуті антисвітом, стануть перед духовним судом. Оцінка на ньому залежатиме від передсмертного ірійного рівня душі (залежного від якісті вчинків душі у яві). Тому знаючи про тимчасовість перебування втіленої душі у явному світі, предки вважали за можливе визначати вік такого перебування (вік земного буття) лишень річними циклами (літами), духовно готуючись до повернення душі у Ірій.

Розуміючи, що земне життя лишень школа та духовне випробовування, вони не надавали дню біологічного народження того значення, яке воно отримало для нас нині. Бо така дата не є днем народження душі у Світлому Ірії, не є днем єднання тонкого тіла і душі (втіленням), не є початком земного вдосконалення людини.

У період знаменних свят предки лишень дякували Світлому Ірію та Творцю за земне втілення, за можливість удосконалити душу. Вони знали, що за час свого земного буття їхня душа може настільки духовно вирости, настільки збільшити свою духовну висоту, що буде здатна досягати рівнів святості (і відповідно тілесної нетлінності). Життя та духовні звершення багатьох рахманів і волхвів (Святих Отців) тому приклад.

Але предки відали і інше - існує небезпека підступної загрози кожній людській душі. Людська душа, що уникає духовної чистоти та навчання, знесилюється і наповнюється польовим брудом (гріхом). Тоді вона швидко опускається, а тонке тіло починає переживати духовне очорнення та входить у стан очремі, а далі і чорноголовості, втрачаючи верхній духовний центр - фіолетову чакру.

В такому стані уражене тонке тіло будуть атакувати істоти антисвіту і особа перетвориться на бездушне біологічне тіло, раба антисвіту. Місце душі у її тонкому тілі займуть примари - темні істоти антисвіту, що будуть визначати її поведінку ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/126 ).

Проте, такий стан не є крайнім і не обмежує духовного падіння. Вчиняючи гріхи (до чого спонукають вселені примари), йдучи шляхом гріхопадіння (заперечуючи Світлий Ірій та Творця), особа порушника, його почорнівше тонке тіло, стане вмістилищем для усе нижчих за рівнем істот антисвіту. Вона швидко перетвориться на агресивне створіння - нелюда: підступного, хижого, самозакоханного, жадібного виконавця забаганок паразитуючого антисвіту ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/122 ).

Для світлих землян, духовних Отців, предків, тих хто постійно і осмисленно жив у Праві, такий сценарій подій (з опусканням до рівня нелюда) вважався кінцем білого світу, найгіршим, що могло статись у яві. Тому, щоб уникнути подібного сценарію, спробуємо зрозуміти механізм падіння, знаний предкам, і поставимо ряд важливих запитань.

Чому стається знесилення світлих душ? Що вчиняє антисвіт, аби підштовхнути у людях таке духовне падіння? Як цьому можна запобігти?

Предкам було відомо, у істот з різних рівнів антисвіту (бісів, чортів, сатання, прислужників диявола, бофамеда, люцифера, антихриста, змія та інших) є широкий діапазон засобів впливу на людську душу. До найбільш підступних та розповсюджених засобів належать так звані спокуси. Вони мають формувати грунт для цілеспрямованної духовної атаки на обрану примарами душу. Завдання спокус - послабити духовну пильність людини, відволікти від духовного догляду за станом душі.

Польова структура душі, при відсутності щоденного догляду, брудниться і починає (через занехаяння контакту з Сітлим Ірієм) втрачати обережність та пильність, не помічати підступів примар. Одночасно вона перестає чути попередження зі Світлого Ірію. Хитрощі істот антисвіту (емоційні за змістом думки, дивні за наповненням сни, швидкі на матеріальну вигоду ідеї) вона сприймає як світлі сигнали, підтримку та заохочення.

Наступний єтап духовного ослаблення ще більш небезпечний. Небезпека викликається перебуванням навколо людей (у просторі), особливого типу польових згустків з антисвіту - вірусів егоїзму ("его"). Ці польові віруси мають низьковібраційну, грубу польову природу, яку приховують за світлою поверхневою захистною оболонкою. Проте, у середині, вони безмежно чорні та хижі.

Маскуючись під світле, вони прагнуть проникнути у тонке тіло і душу, де починають втягувати у себе живильні енергії. Надалі, розкладаючи такі енергії, вірус швидко зростає.

Душа перетворюється на чорне дупло, у яке вільно заходять інші примари антисвіту. Особа духовно гине, допускаючи регулярні провини (вивищуючи власне «я»), вчиняючи гріхи (порушення правил Прави), входячи у гріхопадіння (заперечення Світлого Ірію та Творця).

Саме через спокуси та провини, серед світлодуших (навіть рівнів святості) здатні з’являтися ті, хто стрімко падає до антисвіту. Предки називали таких спокушених осіб - "падші". Падші – це духовні зрадники (через власну духовну недбалість) з брудними та чорними тонкими тілами, з примарами замість душі. Вони наповнюються низькими та егоїстичними бажаннями матеріального і владного характеру.

За критеріями Світлого Ірію, такі "не живуть" (бо життя - це буття та діяльність світлих душ). Вони лишень "існують" - бо стали рабами антисвіту, усього грішного, не вічного, тимчасового, зміїного (і це без огляду на матеріальні статки та суспільне положення).

Саме тому нині розпочато етап повного знищення антисвіту, що став загрожувати існуванню Всесвіту - системі Творця. Світлому Ірію стало очевидно, що існування позаірійних скопищ у майбутньому має бути остаточно виключено.

Святе письмо говорить, що у глибокому минулому високий світлий ангел, зі Світлого Ірію, став падшим, опустившись до рівня найнижчих істот антисвіту. Він, цей ангел, як і більшість падших нині, не витримав спокус, вчинив гріхопадіння, проте не оцінив жертовності Творця - залишене йому існування. Через цього падшого ангела і постав антисвіт та відбулось його наповнення примарами ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/121 ).

Але падіння буває не тільки з ангелами. Будь-яка людина, яка піддається підкинутим спокусам, поступово починає жити не за правилами Прави і орієнтуватись на завищену самоцінку власного «я». Її егоцентризм та зростаючий індивідуалізм швидко позбавляє реального розуміння її ваги для світлих людей та Світлого Ірію.

Під час духовного падіння, таку особу атакують духовно-польові віруси антисвіту і з часом, якомусь з них, вдається увійти у тонке тіло душі. Уражена вірусом душа "виїдається" вірусом з середини та перестає існувати, а її місце займають істоти антисвіту. Таких осіб, з поїдженими душами, предки називали не інакше як "уражені ницими" (ницими - істототами антисвіту).

Але чому вірус «его» не гине від початково сильних випромінювань ірійно високої душі? Чому у такий спосіб гинуть усі інші примари антисвіту, які не витримують контакту з світлою душею (істоти з рівнів бісів, чортів)?

Все визначається наявністю у віруса "его" особливої, світлої ззовні, захистної польової оболонки. Така здатна витримувати високі світлі навантаження. «З’їдаючи» душу, вірус її постійно удосконалює, нарощує, збільшує, аж до моменту остаточної ліквідації душі і вселення на її місце великої кількості істот антисвіту.

Явними ознаками закріплення вірусу у світлій душі та розгортання ним чорної руйнівної дії стає поява провин. Провини - чіткі індикатори духовних негараздів людини, видимий наслідок поширення вірусу "его".

Слов’янські предки знали, що кількість провин, які можуть виникнути у наслідок дії вірусу "его", усього 14-ть. Ми перелічимо такі провини та коротко пояснимо їх, намагаючись максимально зберегти значення відповідників давньої роської термінології (через їх складну абревіатурність).

Ось ці 14-ть провин:

• Насильство (застосовування грубої сили та суспільного тиску для вивищення, зверхність у можливий спосіб).

• Марнославство (потяг до незаслуженої земної слави, похвали, нагород, гордування такими, нав’язування себе іншим).

• Егоцентризм (вивищення власних інтересів над волею Творця, бажання задоволення своїх інтересів першочергово, за рахунок когось).

• Гордиливість (стримління зверхності, гоноровості, пихатості, пестування у собі завищеної самооцінки).

• Підлість (використання чужих помилок на користь собі, підштовхування інших до неусвідомлених помилок).

• Підступність (рух уперед по головах ближніх, використання їх імені без їх відома, стримління робити це таємно).

• Паразитичність (отримання духовної та життєвої єнергії поза правилами Прави, розрахунок на постійні енергетично-польові дарунки).

• Огульність (відкидання духовного удосконалення, потяг до надмірних розваг, гультяйство, лінь, духовна обмеженість).

• Рознузданість (похотливість, плотскість, опора лишень на земне, чуттєве, матеріальне і тільки).

• Тягістливість (нав’язування вторинного, другорядного, не важливого, на свою користь, схильність до тяжби, в’їдливість).

• Ненависть (злобливість на правду, не сприйняття ірійної правди взагалі, стимління приховувати свої помилки).

• Завистливість (заздрість до успіхів інших, до їх матеріального статку, стримління незаслужено мати те, що мають інші).

• Жлобство (опущеність, надмірне спрощення, потяг до загрубілості, хамство, тупість, некультурність).

• Жадібність (духовна захланність, потяг заволодіння матеріальним шляхом обману, хитрощів, видурювання, сумнівних комбінацій).

Натомість, поряд з спокусами, існує і інше. Це дії чи духовні стани які нищать вірус "его", створюють йому несприятливе середовище, наповнюють поля тонкого тіла душі необхідною для захисту світлою силою, високими амплітудами польових вібрацій. Вони, ці дії - правила духовної гігієни, норми повсякденного духовного порядку, що націлені на недопущення послаблення душі, забруднення її полів.

У суспільстві вони основа того, що зветься мораллю, її характерні риси, прояви людскості. Предки називали ці духовні дії - чеснотами. Чесноти – пряме заперечення провин, їх антиподи, їх протидія. Ми перелічимо чесноти, які запобігають входження у душу вірусу «его» та нищать його при вторгненні у таку, і коротко пояснимо їх, прагнучи максимально наблизитись до давньої роської термінології.

Ось головні 14-ть чеснот світлої душі:

• Любов (обмін світлою духовною енергією зі світлими людьми, використання такої у благо Світлого Ірію та людей).

• Скромність (байдужість до слави, до незаслуженного вивищення, похвали, нагород, шанування Світлого Ірію та достойних у ньому).

• Жертовність (діяльність у славу Творця, по його законам, перевага божественного над особистим).

• Достоїнство (життя у Праві, відання Прави, славлення її, цінування належності кожної світлої душі до Світлого Ірію).

• Поблажливість (уміння прощати помилки світлим душею, усім люблячим, добрим, що простять і тобі).

• Помічливість (допомога світлим, талановитим, одарованим та молодим душам, сприяння їх росту, навчанню).

• Самодостатність (духовна та енергетична самозабезпеченність шляхом контакту зі Світлим Ірієм, шляхом щирої віри у Творця).

• Працелюбність (потяг до духовної праці, власного духовного удосконалення, духовного росту, духовного навчання).

• Стриманість (раціональне обмеження емоційних, плотських та матеріальних бажань, первинність духовного над матеріальним).

• Милосердність (уміння прощати помилки, що вчинені несвідомо та по незнанню іншими людськими душами).

• Щирість (радість за інших, духовна відкритість до світлих душею, правдолюбство у всьому, незалежно від гіркоти інформації).

• Безкористливість (вчинки по правилам Прави, по волі Божій та без намагання отримати вигоду).

• Духовне відання (накопичення духовних знань, осягнення Прави, духовна мудрість та несення її іншим).

• Щедрість (допомога світлим душею, сприяння і допомога таким без проголошення умов вигоди).

Чесноти, або стани світлої душі, при їх виконанні, нейтралізують наслідки темних впливів «его», убезпечують людську душу від вселення вірусу у неї. І хоча вірус «его», через свою захищеність, здатен досить вільно проникати у освячені місця, храми, до святилищ, та буде шукати тих, хто має духовні вади, боротись з ним можна і треба.

Найперше ураженому варто зрозуміти ті причини, що призвели до ослаблення його душі, та рішуче спробувати виправити ситуацію. Надалі йому варто сконцентруватись на щоденних заходах духовної гігієни, налаштуватись духовно на виконання усіх перелічених 14 чеснот (любові, скромності, жертовності, працелюбності, щирості і т.п.), як обов'язкових.

Щоденно потрібно каятись у свої провинах і просити Світлі Сили у допомозі та сприянні у боротьбі за відновлення життя у Праві ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/121 ). Просити доти, поки не почнуться позитивні духовні зміни. Вірус «его», якщо він не вспів завдати суттєвої шкоди душі, не здатен витримати рішучого оздоровлення та поступово загине. Структура світлої душі відновиться і вона розщепить і знищить залишки «его».

Отже боротьба з вірусом «его» є справою кожного світлого душею і не може бути вирішена без вольових зусиль ураженої людини. У цьому стосунку важливо ще раз осмислити ставлення предків до того, що називається спокусами.

Спокусами є зумисно підкинуті антисвітом духовні пастки, хибні цілі, відволікання від процесу удосконалення душі, від життя у Праві, від відання Прави, від славлення Прави. Спокусами можуть стати - омана матеріального багацтва як щастя, бажання отримання швидких благ, великих грошей, різкого суспільного вивищення, лаврів слави, можливості повелівати іншими, незаслуженного володіння чимось.

З огляду на це, наші предки проявляли матеріальну стриманість, самодостатність у господарюванні, не прагли матеріального накопичення та захланності. Вони проповідували духовний та матеріальний екологізм, стриманість, чесність, раціональну забезпеченість. Для предків усе навколишнє мало бути природнім, у міру достатнім, ощадливим, не шкодячим довкіллю та чистоті оточення. Бо це оточення мало стати надбанням і для майбутніх поколінь.

Цю духовну високість ми можемо побачити у ставленні предків до цінностей з дорогоцінних металів. Наприклад золото, від якого шаленів світ, вони вважали "темним" металом. Це витікає зі давньослов’янської назви металу: «зло-то» - те, що несе зло. І це дійсно так, з огдяду на те, скільки біди приніс цей метал людству (він, до того ж, надійна польова схованка для темних істот).

Таке відношення до золота існувало у суспільстві до подій 10 ст.н.е., коли князем Володимиром була порушена заборона на відкрите користування металом (почалась чеканка монет та застосування золота у побуті). З тієї пори правила Прави, серед значної частини слов'ян, стали підмінятись земними законами, які більше нагадували поняття антисвіту, у прихованій формі ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/126 ).

У цьому відношенні, перелічені вище чесноти, як дії по Праві, є прямими настановами до духовної та матеріальної поміркованності, захистом від загрози «его» (егоїзму). У майбутніх часах, тоді коли буде ліквідовано антисвіт та постане нове Небо і нова Земля, вірус «его» тимчасово залишиться тим темним елементом, який ще певний час буде здатен уражати духовно світлих людей, тих хто втратить духовну пильність.

Але Світлий Ірій уже не дозволить існування падших. Падші нового часу у очищеному Світлим Ірієм Всесвіті існувати просто не зможуть. Тому кожному варто цінувати роджену духовними батьками у Світлому Ірії світлу душу.

Вона, ця душа, робить нас людьми, пов’язує нас з Творцем та душами предків, є перепусткою у ірійну вічність.

Велика дяка Світлому Ірію і Творцю за змогу зрозуміти це!

+ + +

1. Влес книга. Дніпро, №4 – Київ, 1991.

2. Яценко Б. «Влесова книга» - пам’ятка ІХ століття. - Київ, 1994 .

3. Сушинський Б. «Велесова книга» предків. - Київ-Одеса, 2004.

4. «Велесова книга». Славянские веды. Составитель - Дудко Д.М. – Москва, 2004.

5 Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. - Вінниця, 2007.

6. Повість врем’яних літ - Київ, 1990.

7. Чмихов М.О., Кравченко Н.М.,Черняков І.Т. Археологія і стародавня історія Україні.- Київ, 1994.

8. Шилов В.И., Истоки славянской цивилизации. - Киев, 2004.

9. Людство і віра. Том 1. МАУП. Посібник. Автор-укладач Щокін Г. – Київ, 2002.

10. Людство і віра. Том 2. МАУП. Енциклопедичне видання. Автор-укладач Щокін Г. – Київ, 2005.

12. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі) - Київ, 2006.

13. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії Рось. Суренж.- Київ, 2007.

14. Статті - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/

15. Карти - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps

16. Сайт - http://rivne-surenzh.com.ua/