Стан викладу слов’янської історії, який існує нині, важко назвати об’єктивним та правдивим. Бо складений він в умовах майже повної відсутності суто слов’янських історичних джерел, що замінені опусами чужинських ідеологів, які сповідували антислов’янську, антиправославну ідеологію та провадили політику нищення історичної пам’яті слов’ян та українців, спотворюючи та стираючи знання про православний світогляд, Світлий Ірій та Праву.

Бачення української історії, яке популяризується нині, сформоване переважно у другій половині 19 - на початках 20 століття. У другій половині 20 століття таке бачення було модернізоване під партійною-державну ідеологію СРСР та нав’язувалось населенню усіх країн соціалістичного табору та науковцям усього світу.

Слов’янізація значної частини Європи стала визначним явищем у історії людства. Розгортання такої – результат діяльності системи просвітлення, яка несла людям знання світобудови, готувала їх до духовного зростання та самовдосконалення.

Виклад давньої історії слов'ян нині базуються виключно на тих письмових свідченнях, які внаслідок історичних колізій, стали єдино доступними для вивчення. Шанувальники цих письмових свідчень переконують нас у тому, що дані документи начебто надійні джерела історичних відомостей, яким потрібно беззаперечно довіряти. Але, чи так це?

Згадуючи слов’янську єдність варто замислитись над значенням самого цього поняття, над тим, як розуміли його наші предки. У 1 тис. н.е. поняття єдність у слов’ян асоціювалось з духовним єднанням, з братством по духу просвітлених Старотцями людей. Для предків така єдність була непорушною, пов’язанною з визначальними символами слов’янського світу: з Троянню, рахманами і волхвами, священним містом Суренжом-Артою, державою Дулібією Рось, загальнослов’янським, дулібським союзом народів.

Давні слов'яни були переконані - ціллю людського життя на Землі є удосконалення світлої душі, яка втілюється у біологічну тілесну форму за законом Творця. Така душа має постійно духовно вчитись, зростати, готуватись до повернення у Світлий Ірій. Рахмани та волхви нагадували, що втілення людської душі відбувається не спонтанно, не випадково, а у певному порядку, етапами, кожен з яких має належне і важливе значення.

Слов’янські Отці минулого з благоговійним трепетом та щирою повагою промовляли святе та величне для них слово – Суренж (за «Велесовою книгою» - Соуренж). Воно вказувало Отцям на найсвятіше на Землі місце, місце духовного шанування закону Творця (Прави), місце духовної влади роської Трояні, місце святих слов’янських раритетів, місце величних рахманських зібрань, місце історії слов’янського народу та слов’янського паломництва.

Словянські Отці минулого добре знали: 80-ти тисяч років тому на планеті Земля сталась історично важлива подія - почалось розселення на її обширах людської, на гуманоїдальній генетичній основі, форми життя. Гармонійне співіснування цієї форми з оточуючим світом забезпечувалось передачею поселенцям особливих світоглядних знань, правил Прави - головних постулатів закону Творця. Правила Прави стали для перших людей на Землі духовною зброєю у боротьбі з залишками польових істот антисвіту, ліквідація яких була важливою справою для Світлого Ірію ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/121 ). Виконання правил Прави мало убезпечити людське суспільство від впливів темних сил та сприяти головному духовному завданню - удосконаленню людських душ.

Слов`янотворенню у Європі 1 тис. н.е. передував процес, назва якого має особливе духовне та світоглядне значення. Цей процес у наших предків звався просвітленням. Просвітлення - це свідоме, духовне, тонкопольове удосконалення власного тонкого тіла через світорозуміння, через віру у силу Творця, через знання Прави. Просвітлення - це спосіб формування нових якостей душі, гармонізації стосунків людини з оточуючим світом.

Розточчя – це мальовниче горбисте пасмо висотою у 300-400 метрів над рівнем моря, що простягнулось з північного-заходу на південний-схід через україно-польський кордон. На мальовничих пагорбах Розточчя, в східній його частині, розташувалось місто Львів. Назва Розтоцького пасма походить від природньої його особливості - тут беруть свої початки річки басейну Вісли та Дністра. Розточчя у історії слов`янства має велике значення. Воно є місцем діяльності роських Святих Отців, місцем де був збудований рахманський центр - Діброва.

У пізньому середньовіччі носієм роського світогляду та роської державності залишалась Волинь. Історичні землі Росколані (Русколані) та її найближчі околиці були центром роських земель. Тут, у серці Волині, у 13-14ст.н.е. концентрувались головні духовні установи слов`янського світу. Тут зростала нова роська еліта: духовенство, військові керівники, старшина.

Історія становлення та розвитку духовної влади у давніх слов’ян майже не досліджена. Наявні джерела інформації про неї поверхові, уривчасті, недостовірні та в більшості належать принциповим опонентам та ворогам слов’янського світогляду.

У давнину закон світобудови, закон нашого Всесвіту, даний Творцем, наші предки, слав’янські мудреці та Пророки, називали Вселенським законом. Його триєдина сутність їм була добре відома. Для них цей закон був зібранням взаємопов’язаних законів, що носили назви - Права, Ява, Нава.

Історія Запорізької Січі є героїчною та загадковою. Вона описана у підручниках як військовий феномен який не мав аналогів в історії людства. Виникнення такого феномену пов’язується з стихійним, неорганізованим процесом, спонтанною реакцією народу на утиски іноземних магнатів. Проте такий підхід не пояснює механізму, ідейної та духовної основи вказаного феномену, державотворчих настроїв січовиків, утвердження назв Україна та українці.

Назва невеликого села Пересопниця, що неподалік Рівного, відома не тільки кожному українцю, а і багатьом діячам та політикам за кордоном. Саме тут було сформоване відоме Пересопницьке Євангеліє – українська святиня, на якій нині складають клятви Президенти України.

В історії слов’янства є дві цікаві назви, які при своїй подібності відповідають різним за часом, територією і значенням державним утворенням. Мова йде про держави Рось та Русь.

Питання виникнення та становлення самоназви одного з великих європейських народів, українців, не дає спокою не тільки власне йому, але і слов’янському оточенню, не байдужому до оцінок історії цього народу, чиї землі є прабатьківщиною слов’янства.

У давніх росів і росів періоду дулібської держави 1-9 ст. н.е. (Дулібії Рось), існувало два поняття які описували та характеризували розуміння ними оточуючого світу. Це поняття «світ» та «мир». Поняття «світ» застосовували до всього сущого довкола людини, видимого та невидимого, власне Космосу, того, що у ньому присутнє (звідси край світу, на краю світу). Поняття «світ» означало існування у Космосі фізичних полів (носіїв базової інформації), енергій, матерії, всього, що оточує та існує в різних формах і проявах, як духовних так і матеріальних.

Поняття Русколань з'явилося в широкому громадському ужитку після масового виходу публікацій про «Велесову (Влесову) книгу» та, власне, і самої книги, в багатьох російських і українських перекладах в 90-х роках ХX століття і перших роках ХХІ століття.

Існуючі концепції походження слов’янства, великої та древньої європейської спільності, не дають виразних і зрозумілих відповідей на масу цікавих і глибинних запитань, які можна поставити.

За останню тисячу років слов’янськими народами втрачені основні позиції надзвичайно давніх духовних знань, які були ідейною основою процесу слов’янотворення на території центрально-східної Європи в I – IX ст. нашої ери. Відійшли в історію і головні носії древньослов’янського світогляду та ведичних знань – волхви-укри. На жаль, не були зафіксовані та описані їх особливі знання біоенергетичного, духовного, ведичного характеру, які дозволяли волхвам активно впливати на духовну міць слов’ян та тримати суспільну рівновагу, надихати оточення на процес духовного (біоенергетичного) самовдосконалення через застосування впливів специфічних енергоактивних місць, де облаштовувались обрядові центри - святилища чи Ругії.

Феномен появи та швидкого росту слов’янської спільноти, що відбувся на початку та всередині I тисячоліття нашої ери на теренах майже половини Європи, до останнього часу не був зрозуміло та обґрунтовано пояснений з точки зору його витоків, причин, мотивацій, зародження як явища.

Система земляних фортифікацій (фортів) навколо м. Рівне є унікальним зразком такого типу відкритих земляних споруд періоду до І Світової війни. Спорудження системи відкритих фортифікацій відносяться до кінця ХІХ початку ХХ століття та пов’язано з розміщенням в м. Рівне відповідних військових структур в прикордонній зоні на території Російської імперії на відстані до 100 кілометрів від кордону з Австро-Угорщиною (нині межа Львівської та, відповідно, Рівненської і Волинської областей)...

Розробляючи тему волхвізму, древньослов’янської, дулібської історії та історії Великої Волині в книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» автори, В. О. Дем’янов та О. А. Андрєєв, звернули увагу на структурні особливості так званої Русколані, або великого оборонного кільця міст, що на їх думку, оточував в ІІІ – ІХ ст. н.е. священне, літописне місто древніх слов’ян Суренж-Арту («Велесова книга»), та власне святі місця Русколані.